Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

Я не бачила єдинорогів, і до мене не приходили творці з пропозицією про виконання великої місії. Як це описано в різних книгах або розповідають побували в комі. Мені здавалося, що я просто вмираю. Я розчиняюся і зникаю безповоротно. Мене ламало: там, де я була з чимось не згодна або намагалася щось змінити - я терпіла фіаско. Щось могутнє і незламне намагалося взяти верх над моєю особистістю, над моєю волею. Воно намагалося зробити мене продовження себе. І я звідки то знала, що якщо зараз просто здамся без бою, то мене залишать в спокої. Але, абсолютно марною і порожньою. І тільки мій опір робить мене цікавою для цієї сили. Сила! Чомусь я впевнена, що повинна її прийняти. Я не пам'ятаю для чого. Просто так треба! 

Біль. Тепер мій постійний супутник. Він вісник змін. Біль змінює мене, і те що заподіює мені біль, змінюється разом зі мною. Там де закінчується "я", починається "воно". 

Я не могла, сказати коли цей процес запустився? Що послужило каталізатором цього? Але, точно розуміла, що завершиться він балансом. Мене і сили. І в ту ж мить, коли ти зрозумієш, що все йде так як повинно бути, як тобі судилося, ти стаєш міцніше і загартованіше. Ти і є сила. Розуміння - приносить свободу! Біль відступає. І робиш перший глибокий вдих, і як би винирюєш з під води. Ти живий! Знову. І тепер, точно знаєш для чого.

Я повільно поверталася, прислухаючись до оточення. Але, не поспішала відкривати очі. Занадто багато світла, після абсолютної темряви. Поруч хтось лежав, і судячи з розміреним дихання, спав. Раптом в голові спливло: Нейтан. Я посміхнулася і повернула голову до лежачого поруч.  Відкрила очі, і побачила блідого і втомленого чоловіка. Темні кола під очима. І моя долоня, що міцно стиснута в його руці. 

Перевела погляд на крісло біля стіни, і натрапила на уважний погляд Аріса. Він виглядав не краще. Такий же блідий і втомлений.

 -   Привіт - тихо сказала я - що сталося?

 - А, що ти пам'ятаєш? - запитав він, підходячи і сідаючи на край ліжка.

 - Я начебто, втратила свідомість? - запитала - це через обрядів?

 - Так, все вірно - підтвердив жрець - ми просто не очікували, що процес прийняття дару почнеться буквально відразу. 

 - Що з Нейтаном? Та й з тобою теж?  Чому ви такі втомлені?

 -   Аріна, ти без свідомості була два тижні. Всі ми чергували по черзі, а Нейт не відходив ні на секунду. Стефу довелося занурити його в лікувальний сон. Годин так двадцять тому. Так, що можна розбудити, якщо хочеш. Покликати Стефа?

 - Ні, нехай відпочиває. І ти теж іди відпочивай.

 - Аріна, якщо дозволиш я повідомлю іншим про те, що ти прийшла в себе?

 - Звичайно, Аріс! Спасибі - сказала я і коли він вже підійшов до дверей, покликала його - Стій! Я згадала, що хотіла сказати перед тим як впала. Пам'ятаєш, що розповіла про нитки, які бачу?

 -  Так, звичайно!

 -  А то, що сказала Орлана?

 - Пам'ятаю - тихо відповів він, і в його очах я знову побачила біль.

 - Згадай дослівно її слова, і зроби правильні висновки.

 - Ти ходиш сказати?… - здивовано дивлячись на мене запитав він. 

 - Я хочу, але не можу. Ти сам повинен все зрозуміти і до чогось прийти. Я і так багато сказала.

 -   Спасибі велике, Аріна - він вийшов з кімнати помітно повеселіше.

А буквально через кілька хвилин в кімнаті вже були всі. Друзі та рідні були схвильовані. Стефаніель відразу приступив до огляду. Питав як я себе відчуваю, що мене турбує. І тільки після того як він сказав, що все в порядку, інші зітхнули з полегшенням і взявши з мене обіцянку все розповісти, вийшли з кімнати. Залишилися тільки Леон і Стеф. І вони пильно дивилися, щоб я поїла. Насилу впоравшись з тим, що вони принесли, побажали добраніч.

Вже на виході, я зупинила Стефа:

 - А можна Нейта, вивести з лікувального сну. Я проконтролюю, щоб він відпочивав. Просто, так неприродно, аж моторошно.

 - Добре, звичайно - зробивши кілька пасів рукою, нас залишили одних.

Нейтан завозився на ліжку. Згріб мене в обійми і втупившись чолом мені в верхівку, пробурчав:

 - Ти чого не спиш? - а потім мабуть усвідомивши, що я прокинулася, схопився - Аріша, я трохи не збожеволів! Ти як? Як себе почуваєш?

 - Тихо, ти! Божевільний! - сміючись сказала я - ти мене задушиш! Зі мною все добре, вже. Давай спочатку виспимося, а завтра я всім все розповім. Добре?

 - Добре, звичайно - обнявши мене - я просто так злякався. І не тільки я. Ми такого, ніколи не бачили. Особливо коли тебе кидало по всьому ліжку, а твоя сила взяла тебе в кокон і нікого не підпускала. Я тиждень провів біля ліжка, а потім потихеньку процес прийняття дару налагоджувався і кокон навколо звужувався. Я зміг тебе тільки за руку тримати, далі не підпускало.

 - Уже все позаду - обіймаючи його за талію і поклавши голову йому на плече, сказала я - давай спати. Все інше завтра.

Через деякий час, я лежала без сну, і слухала розмірене дихання Нейтана. Я виспалася напевно на два життя вперед. Мені подобалося відчувати себе важливою і потрібною в його житті. Напевно, у кожної людини є потреба: бути кимось для кого-то важливим і цінним. Але не для того, щоб залежати від нього, ні. Це потрібно для того, щоб у тебе був якір. У важкі хвилини твого життя, коли немає сил далі йти, ти мав можливість утриматися на самому краю. Не дати самому собі впасти, під гнітом проблем і обставин. Хтось може сказати, що це банальна залежність від людини. Нехай так! Але саме в моменти коли ти більше не бачиш цінності у власному житті, саме те що хтось від тебе залежить, не дасть тобі опустити руки і здатися.