Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Очі в Дамблдора були заплющені. Якби не дивно вигнуті руки й ноги, можна було б подумати, що він спить. Гаррі простяг руку, поправив на гачкуватому носі схожі на два півмісяці окуляри й витер рукавом цівочку крові на його вустах. Потім подивився на мудре старе обличчя й спробував увібрати в себе цю страшну й незбагненну правду: Дамблдор уже ніколи з ним не заговорить, уже нічим не зможе йому допомогти...

У натовпі за спиною в Гаррі ледь чутно перемовлялися. Минула, здається, вічність, доки він зрозумів, що його коліно впирається у щось тверде. Він опустив очі.

З Дамблдорової кишені випав медальйон, який вони зуміли викрасти багато годин тому. Від удару об землю він розкрився. І хоч Гаррі просто неспроможний уже був відчувати потрясіння, жах чи смуток, такий він був ними переповнений, проте одразу, піднявши медальйон, він збагнув - щось не так...

Покрутив медальйон у руках. Це не був такий великий медальйон, як той, що вони бачили в ситі спогадів; на ньому не було ніяких позначок, не було літери «С» із завитками - знаку, що буцімто належав Слизеринові. Ба більше, там узагалі нічого не було всередині, крім складеного вдвоє клаптика пергаменту, ввіпхнутого туди, де мав бути чийсь портретик.

Механічно, не тямлячи, що робить, Гаррі витяг цей клаптик, розгорнув і прочитав у світлі численних чарівних паличок, що горіли за його спиною:

Темному Лордові

Я знаю, що помру задовго до того, як ти це прочитаєш,

але ти маєш знати, що це я розкрив твою таємницю.

Я викрав справжній горокракс і маю намір

негайно його знищити.

Я дивлюся в обличчя смерті з надією,

що коли ти зустрінеш гідного супротивника,

то знову будеш смертним.

Р.А.Б.

 Гаррі не знав і не хотів знати, що означає ця записка. Тільки одне мало значення: це не був горокракс. Дамблдор позбавив себе сили, випивши ту жахливу рідину намарне. Гаррі зібгав пергамент у руці, очі запекло від сліз, а в нього за спиною завив Іклань.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ -

Плач Фенікса

- Ходи сюди, Гаррі.

- Ні.

- Гаррі, ти си не можеш тут лишати... пішли вже...

Він не хотів покидати Дамблдора, не хотів нікуди йти. Геґрідова рука тремтіла в нього на плечі. І тут пролунав інший голос:

- Гаррі, пішли.

Він відчув на своїй руці маленьку теплу ручку, що тягла його за собою. Слухняно скорився, навіть не замислюючись. Аж тоді як наосліп брів крізь юрбу, відчув квітковий запах і зрозумів, що це Джіні вела його в замок. Його добивали нерозбірливі голоси, ніч пронизували ридання, крики й стогони, а Гаррі з Джіні йшли і йшли, підіймалися сходами до вестибюлю... Краєм ока Гаррі помічав чиїсь обличчя, люди дивилися на нього, шепотіли, дивувалися, ґрифіндорські рубіни виблискували на підлозі краплинками крові...

- Ми йдемо в лікарню, - сказала Джіні.

- Зі мною все нормально, - запротестував Гаррі.

- Так наказала Макґонеґел, - повідомила Джіні. - Там усі - Рон, Герміона, Люпин та інші...

У грудях у Гаррі знову заворушився страх: він геть забув про непорушні тіла, які проминав, женучись за Снейпом.

- Джіні, а хто ще загинув?

- З наших ніхто, не бійся.

- А Чорна мітка? Мелфой казав, що він переступив через чиєсь тіло...

- То був Білл, але з ним усе гаразд, він живий.

Але щось у її голосі свідчило про біду, й Гаррі це зрозумів.

- Справді?

- Справді... він... трохи покалічений, ось і все. На нього напав Ґрейбек. Мадам Помфрі каже, що він... що він не буде вже такий, як був... - голос Джіні затремтів. - Ми не дуже знаємо, які можуть бути наслідки... бо Ґрейбек вовкулака, хоч у той час він не перевтілювався.

- А інші... там лежали ще й інші тіла...

- Невіл у лікарні, але мадам Помфрі вважає, що він цілком одужає, а професор Флитвік був знепритомнів, але з ним усе гаразд, просто він ще трохи нетвердо тримається на ногах. Флитвік наполіг, що піде пильнувати за рейвенкловцями. І ще здох один смертежер, у нього влучило смертельне закляття - їх розкидав навсібіч отой величезний білявий його поплічник... Гаррі, якби не твій фелікс, то нас, мабуть, усіх повбивало б, а так ми встигали від усього ухилятися...

Вони підійшли до шкільної лікарні. Штовхнувши двері палати, Гаррі побачив на ліжку біля дверей Невіла, Той спав. Рон, Герміона, Луна, Тонкс і Люпин зібралися біля іншого ліжка в глибині палати. Коли відчинилися двері, всі озирнулися. Герміона підбігла до Гаррі й обняла його; Люпин теж підійшов зі стурбованим виглядом.

- Гаррі, з тобою все гаразд?

- Усе нормально... а як Білл?

Ніхто не відповів. Гаррі зазирнув за Герміонине плече й побачив на Білловій подушці лице, таке роздерте й пошматоване, що навіть страшно було дивитися, а не те, щоб упізнати. Мадам Помфрі змащувала рани зеленою маззю з дуже різким запахом. Гаррі пригадав, як Снейп легко загоїв чарівною паличкою Мелфоєві рани після закляття «Сектумсемпра».

- А чи не можна його вилікувати якимось закляттям? - запитав він лікарку.

- На це жодні закляття не діють, - відповіла мадам Помфрі. - Я випробувала все, що знаю, але від вовкулачих укусів ліків немає.

- Але ж його покусали, коли не було повного місяця, - втрутився Рон, котрий дивився на братове обличчя так, ніби міг зцілити його своїм поглядом. - Ґрейбек не перевтілювався, тож Білл не стане... справжнім?..

Він невпевнено зиркнув на Люпина.

- Я не думаю, що Білл стане справжнім вовкулакою, - заспокоїв його Люпин, - але це не означає, що не виникне якогось зараження. Це прокляті рани. Вони можуть не загоїтися ніколи і... і в Білла тепер можуть з’явитися деякі вовчі риси характеру.

- Дамблдор, мабуть, знає, що тут можна вдіяти, - з надією сказав Рон. - А де він? Білл бився з цими маніяками за Дамблдоровим наказом, тепер Дамблдор перед ним у боргу, він не може його покинути в такому стані...

- Роне... Дамблдор загинув, - урвала його Джіні.

-