Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Їхні погляди перетнулися над чашею: двоє блідих облич, освітлених химерним зеленим сяйвом. Гаррі мовчав. Невже саме для цього він і був сюди запрошений... щоб силою примусити Дамблдора випити рідину, яка може завдати йому нестерпного болю?
- Ти пам’ятаєш, - нагадав Дамблдор, - умови, на яких я взяв тебе з собою?
Гаррі завагався, дивлячись у сині очі, що стали зеленкуватими, віддзеркалюючи сяйво з чаші.
- А що, як...
- Ти поклявся виконувати будь-яку мою команду.
- Так, але...
- Я тебе попередив, що це може бути небезпечно?
- Так, - пробурмотів Гаррі, - але...
- Тоді, - Дамблдор знову підтяг рукав і підняв порожній келих, - виконуй мій наказ.
- Давайте я вип’ю замість вас, - у розпачі запропонував Гаррі.
- Я набагато старший, набагато розумніший і набагато менше цінний, - відказав Дамблдор. - Питаю востаннє, Гаррі, ти даєш мені слово, що зробиш усе можливе, аби примусити мене випити це до дна?
- А чи можна...
- Даєш чи ні?
- Але...
- Твоє слово, Гаррі.
- Я... так, але...
Перш ніж Гаррі встиг заперечити, Дамблдор занурив кришталевого келиха в рідину. Якусь частку секунди Гаррі ще сподівався, що директор не зможе торкнутися келихом рідини, проте кришталь миттєво пронизав її поверхню; коли келих заповнився по вінця, Дамблдор підніс його до вуст.
- За твоє здоров’я, Гаррі.
І він осушив келих. Гаррі перелякано дивився на нього, так міцно вчепившись за край чаші, що аж пальці заніміли.
- Пане професоре? - стурбовано запитав він, коли Дамблдор поставив порожній келих. - Як ви почуваєтесь?
Дамблдор із заплющеними очима захитав головою. Гаррі не знав, чи страждає директор від болю. Дамблдор ще раз наосліп зачерпнув келихом з чаші і знову випив.
У цілковитій тиші Дамблдор випив три повні келихи рідини. Надпивши з четвертого половину, він захитався й упав просто на чашу. Його очі були й досі заплющені, дихання важке.
- Пане професоре, - напруженим голосом запитав Гаррі, - ви мене чуєте?
Дамблдор не відповідав. Його обличчя смикнулося, ніби він міцно спав і бачив жахливий сон. Келих почав випадати з рук; рідина з нього от-от мала вилитися. Гаррі простяг руку, схопив кришталеву посудину й притримав.
- Пане професоре, ви мене чуєте? - голосно перепитав він, і його голос луною розлігся в печері.
Дамблдор важко зітхнув, а тоді заговорив голосом, якого Гаррі не впізнав, бо ще ніколи не чув, щоб Дамблдор був такий переляканий.
- Я не хочу... не примушуй мене...
Гаррі втупився в це поблідле обличчя, яке він так добре знав, з його гачкуватим носом та схожими на два півмісяці окулярами, й не знав, що робити.
- ...не подобається... хочу зупинитися... - простогнав Дамблдор.
- Ви... вам не можна зупинятися, пане професоре, - вимовив Гаррі. - Ви повинні випити все до дна, пам’ятаєте? Ви самі сказали, що повинні випити. Ось...
Ненавидячи самого себе, відчуваючи огиду до того, що робить, Гаррі силою приклав келиха Дамблдорові до рота й нахилив, щоб директор допив рідину.
- Ні... - захрипів Дамблдор, коли Гаррі знову зачерпнув келихом з чаші. - Не хочу... не хочу... пусти мене...
- Усе гаразд, пане професоре, - примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла. - Усе гаразд, я тут...
- Припини це, припини, - стогнав Дамблдор.
- Так... так, зараз усе припиниться, - збрехав Гаррі і перехилив келих у роззявлений Дамблдорів рот.
Дамблдор закричав; його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною чорною водою.
- Ні, ні, ні... не треба... я не можу... не можу, не силуй мене, не хочу...
- Усе гаразд, пане професоре, усе добре! - примовляв Гаррі, а руки в нього так тремтіли, що він ледве зміг зачерпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. - Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє... випийте ще, нате, випийте...
І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту, але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.
- Я сам винен, я сам винен, - ридав він, - перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи...
- Випийте, пане професоре, і все припиниться, - сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.
Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й застогнав:
- Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю...
- Нате, випийте, випийте, вам стане краще, - у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.
Аж ось він упав долілиць, кричучи й б’ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев’ятий келих.
- Прошу, прошу, прошу, ні... тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно...
- Просто випийте, пане професоре, просто випийте...
Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем...
- Годі вже, будь ласка, годі...
Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.
- Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте...
Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову випив келих; Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:
- Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!
- Випийте, пане професоре, випийте... Дамблдор випив і відразу заголосив:
- УБИЙ МЕНЕ!
- Нате... це допоможе! - мало не задихнувся Гаррі. - Випийте ще... зараз усе закінчиться... все закінчиться!
Дамблдор пожадливо припав до келиха, випив його до останньої краплини, а тоді нестямно захрипів і долілиць повалився на землю.
- Ні! - крикнув Гаррі, що збирався вже знову наповнювати келих, але впустив посудину в чашу, кинувся до Дамблдора й перевернув його на спину; Дамблдорові окуляри збилися набік, рот був
