Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Гаррі глянув униз і побачив, як у чорній воді іскриться й мерехтить відблиск його чарівної палички. Човен залишав на скляній поверхні слід, що нагадував тріщинки на темному дзеркалі...
І тут Гаррі побачив щось мармурово-біле, що линуло на глибині кількох сантиметрів під поверхнею.
- Пане професоре! - вигукнув він, і його переляканий голос розкотився відлунням понад нерухомою водою.
- Гаррі?
- Здається, я побачив у воді руку... людську руку!
- Я в цьому не сумніваюся, - спокійно озвався Дамблдор.
Гаррі придивився до води, шукаючи зниклу руку, й до горла йому підступила нудота.
- То та почвара, що вистрибувала з води?..
Але Гаррі отримав відповідь, перш ніж Дамблдор устиг щось сказати; світло чарівної палички ковзнуло по воді й вихопило мертвяка, що плив горілиць під поверхнею: його очі були ніби оповиті павутиною, а волосся й одяг снувалися навколо нього, мов дим.
- Там трупи! - зойкнув Гаррі не своїм голосом.
- Так, - незворушно підтвердив Дамблдор, - але поки що не звертай на них уваги.
- Поки що? - перепитав Гаррі, відводячи погляд від води, щоб подивитися на Дамблдора.
- Поки вони пливуть собі мирно під нами, - пояснив Дамблдор. - Не треба боятися трупів, Гаррі, так само, як і темряви не треба боятися. Лорд Волдеморт, який насправді боїться і того, й того, з цим не згоден. Але тут він знову виявляє брак мудрості. Коли ми зіштовхуємося зі смертю й темрявою, то лякаємося невідомості й більше нічого.
Гаррі промовчав; він не хотів сперечатися, але від думки, що довкола них і під ними плавають трупи, ставало дибки волосся; крім того, він не вірив, що вони безпечні.
- Але ж один з них стрибав, - намагався він говорити так само врівноважено й спокійно, як і Дамблдор. - Коли я хотів викликати горокракс, один труп вистрибнув з озера.
- Так, - погодився Дамблдор. - Я впевнений, що тільки-но ми заберемо горокракс, то вони стануть дуже войовничі. Проте, як і більшість створінь, що перебувають у холоді й темряві, вони бояться світла й тепла, і ми цим скористаємось, якщо виникне така потреба. Вогонь, Гаррі, - з усмішкою пояснив Дамблдор у відповідь на здивоване обличчя Гаррі.
- Ага... ясно... - швидко погодився Гаррі. Він повернув голову, щоб глянути на зеленкувате сяйво, до якого невблаганно наближався човен. Йому було важко вдавати, що він не боїться. Величезне чорне озеро, яке кишить мерцями... минула вже, здається, ціла вічність після того, як він зустрів професорку Трелоні, а тоді віддав Ронові й Герміоні фелікс-феліціс... раптом він пошкодував, що не попрощався з ними тепліше... а Джіні взагалі не побачив...
- Ще трохи, - підбадьорив його Дамблдор.
І справді, зеленаве світло нарешті почало збільшуватися, і за кілька хвилин човен зупинився, легенько стукнувшись об щось таке, чого Гаррі спочатку не розгледів, але тоді підняв освітлену чарівну паличку й побачив, що вони допливли до невеличкого кам’яного острівця просто посеред озера.
- Стережися, щоб не торкатися води, - ще раз нагадав Дамблдор, коли Гаррі вилазив з човна.
Острівець був не більший за Дамблдорів кабінет: один великий гладенький камінь, на якому не було нічого, крім джерела того зеленкуватого світла, зблизька значно яскравішого. Гаррі примружився й подивився на нього уважніше; спочатку подумав, що то якась лампа, але згодом розгледів, що світло випромінювала схожа на сито спогадів кам’яна чаша, що стояла на п’єдесталі.
Дамблдор наблизився до чаші, Гаррі ступив за ним. Стоячи пліч-о-пліч, вони зазирнули всередину. Чаша була заповнена смарагдовою рідиною, яка й випромінювала це фосфоричне сяйво.
- Що це таке? - тихо запитав Гаррі.
- Точно не знаю, - відповів Дамблдор. - Але щось набагато страшніше, ніж кров і трупи.
Дамблдор закотив рукав мантії і простяг почорнілу долоню до поверхні тієї рідини.
- Не треба, пане директоре, не торкайтесь!..
- Я й не можу торкнутися, - ледь помітно всміхнувся Дамблдор. - Бачиш? Я не можу сягнути далі, ніж осюди. Спробуй сам.
Гаррі теж сягнув рукою в чашу і спробував торкнутися рідини. Рука наштовхнулася на невидимий бар’єр сантиметрів за два від поверхні. Хоч як він намагався, але пальці не могли подолати перепону зі щільного й непроникного повітря.
- Відійди, Гаррі, - звелів Дамблдор.
Він підняв чарівну паличку і, тихенько щось бурмочучи, почав робити якісь складні рухи над поверхнею рідини. Нічого не сталося, хіба що рідина засяяла ще яскравіше. Гаррі мовчав як риба, доки Дамблдор працював, але за якийсь час директор опустив чарівну паличку, і Гаррі вирішив, що вже можна говорити знову.
- Пане директоре, ви думаєте, що горокракс там?
- О, так. - Дамблдор уважніше придивився до чаші. Гаррі побачив у зеленій рідині перевернуте відображення його обличчя. - Але як до нього добутися? У цю рідину не можна проникнути рукою, її не можна «щезнути», розділити, зачерпнути або відлити, а також не можна трансфігурувати, зачаклувати чи будь-яким іншим чином примусити її змінитися.
Дамблдор автоматично підняв чарівну паличку, крутнув нею в повітрі й упіймав кришталевий келих, витворений з нічого.
- Я з цього можу зробити єдиний висновок - цю рідину треба випити.
- Що? - очманів Гаррі. - Ні!
- Думаю, що так: тільки випивши її, я зможу спорожнити чашу й побачити, що там на дні.
- А що, як... що, як це вас уб’є?
- Та я не думаю, що воно аж так подіє, - безтурботно сказав Дамблдор. - Лорд Волдеморт навряд чи хотів убивати тих, хто досягне цього острова.
Гаррі не вірив власним вухам. Це що, чергове підтвердження божевільного Дамблдорового прагнення бачити в усіх щось позитивне?
- Пане директоре, - якомога розважливіше мовив Гаррі, - це ж Волдеморт...
- Вибач, Гаррі; я мав би сказати, що він навряд чи хотів би негайно вбивати тих, хто добереться до цього острова, - виправився Дамблдор. - Він волів би залишати їх живими, аж доки з’ясується, як саме вони зуміли подолати стільки його перешкод, і, що найважливіше, чому це їм так заманулося спорожнити чашу. Не забувай, Лорд Волдеморт вірить, що ніхто, крім нього, не знає про його горокракси.
Гаррі хотів було сказати ще щось, але Дамблдор підняв руку, вимагаючи тиші. Він зосереджено дивився на смарагдову рідину й міркував.
