💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
був у полоні в Ланістерів, а от його чотирнадцятирічний син одного ясного вітряного ранку з’явився на чолі двох дюжин списників. Коли вони в’їхали у браму, Бран саме катався у дворі на Танцівниці. Він під’їхав, щоб привітати їх. Клей Сервин завжди приятелював з Браном і його братами.

— Доброго ранку, Бране,— бадьоро гукнув він.— Чи, може, тепер вас королевичем Браном називати?

— Тільки якщо хочеш.

— А чом би й ні? — розсміявся Клей.— Сьогодні куди не глянь — кругом або король, або королевич. Станіс свою грамоту у Вічнозим теж прислав?

— Станіс? Не знаю.

— Він тепер також король,— по секрету шепнув Клей.— Пише, що Серсі спала з рідним братом, тому Джофрі — байстрюк.

— Джофрі Приблуда,— прогуркотів один із сервинівських лицарів.— Не дивно, що він віроломний: мати Царевбивцю за батька!

— Атож,— сказав інший,— богам інцести не до шмиги. Ви подивіться, як вони обійшлися з Таргарієнами.

Якусь мить Бранові бракувало повітря. Груди йому стискала велетенська рука. Йому здалося, що він падає, тож він у розпачі вчепився у повіддя Танцівниці.

Мабуть, на його обличчі проступив жах.

— Бране? — обернувся до нього Клей Сервин.— Тобі зле? Це всього-на-всього ще один король!

— Роб і його поборе,— розвернув Бран Танцівницю в напрямку стайні, не зважаючи на спантеличені погляди Сервинів. У вухах стугоніла кров, і якби його не прив’язали до сідла, то він точно б гримнувся додолу.

Уночі Бран молився батьковим богам, щоб послали йому сон без сновидінь. Якщо боги й почули його, то поглузували з його надій, бо сьогоднішній кошмар був гірший за вовчі сни.

«Злітай, бо помреш!» — крукав до Брана триокий ворон, дзьобаючи його. Бран плакав і благав, але ворон не змилостивився. Він вийняв Бранові спершу ліве око, а тоді праве, і коли осліплий Бран занурився в темряву, ворон своїм жахливим гострим дзьобом заходився довбати йому чоло, вгризаючись аж до черепа. Бран так верещав, що, здавалося, зараз легені луснуть. Від болю голова розколювалася, мов під сокирою, та коли ворон витягнув свого дзьоба — слизького, з налиплими шматочками кістки й мозку,— до Брана повернувся зір. Але те, що він побачив, змусило його від страху затамувати подих. Він чіплявся за височенну вежу — кілька миль заввишки; пальці зісковзували, нігті дряпали камінь, а ноги тягнули його вниз — дурні й нікчемні мертві ноги. «Рятуйте!» — скрикнув Бран. У небі перед ним постав золотий чоловік і смикнув його вгору. «Чого тільки не зробиш заради кохання»,— стиха пробурмотів він, штовхаючи Брана, і той, заборсавшись, полетів у порожнечу.

Тиріон

— Зараз мені вже не спиться так, як замолоду,— мовив великий мейстер Пайсел, наче вибачаючись за призначену на світанок нараду.— Ліпше вже піднятися затемна, ніж крутитися в ліжку, хвилюючись через неперероблені справи.

Та хай що він казав, очі з важкими повіками надавали йому напівсонного вигляду.

У просторих покоях попід гайворонником служниця годувала Тиріона вареними яйцями, тушкованими сливами і кашею, а Пайсел — напушистими промовами.

— За цих сумних часів, коли стільки людей голодує, пишний стіл — не для мене.

— Похвально,— мовив Тиріон, розбиваючи велике брунатне яйце, яке невчасно нагадало йому плямистий лисий череп великого мейстра.— Але я тримаюся іншої думки. Є їжа — я їм, бо завтра може й не бути,— посміхнувся він.— Скажіть, а ваші круки теж раненько прокидаються?

Пайсел погладив білосніжну бороду, що спускалася аж на груди.

— Безперечно. Коли поїмо, мені послати по перо й чорнило?

— Нема потреби,— Тиріон поклав на стіл поряд з кашею листи — два однакові пергаменти, щільно скручені та з обох кінців запечатані воском.— Відішліть служницю, і поговоримо.

— Іди вже, дитинко,— звелів Пайсел. Служниця поквапилася з кімнати.— А ці листи...

— Призначені для очей Дорана Мартела, князя дорнського,— Тиріон обчистив потріскану шкаралупу й відкусив од яйця. Бракувало солі.— Той самий лист у двох примірниках. Відішліть найпрудкіших своїх птахів. Питання великої ваги.

— Відішлю птахів одразу по сніданку.

— Ні, просто зараз. З тушкованими сливами нічого не станеться. А з королівством може. Лорд Ренлі вже веде своєї військо рожевим гостинцем, і ніхто не може сказати, коли лорд Станіс відпливе з Драконстону.

— Якщо така мілордова воля...— кліпнув Пайсел.

— Саме така.

— Я до ваших послуг,— Пайсел важко звівся на ноги, і ланцюг — знак його сану — стиха забряжчав. Масивна плетениця — дюжина мейстерських ланцюжків, скручених між собою і оздоблених коштовним камінням. Тиріону здалося, що золотих, срібних і платинових ланок було набагато більше, ніж з простих металів.

Пайсел рухався так повільно, що Тиріон встиг і яйце доїсти, і скуштувати сливи — як на його смак, перетримані й водянисті,— й тільки тоді зачув ляпання крил. Побачивши крука — чорного на світанковому небі, Тиріон швидко підійшов до лабіринту полиць у дальньому кінці кімнати.

Зібрані тут мейстром ліки справляли враження: десятки залитих воском горщиків, сотні закоркованих слоїків, стільки ж пляшечок з молочного скла, незчисленні глечики засушених трав — і всі дбайливо підписані Пайселовою рукою. «А він організований»,— подумав Тиріон; і справді: якщо зрозуміти логіку розстановки, зразу ставало видно, що кожне зілля — на своєму місці. «А який цікавий набір!» Тиріон помітив солод-сон і красуху, макове молочко, сльози Ліса, порошок сірогорошку, вовкозгуб і бісів танок, отруту василіска, окосліп, удовину кров...

Звівшись навшпиньки та випроставши руку, він спромігся стягнути з високої полиці запорошену пляшечку. Прочитавши етикетку, він усміхнувся та сховав пляшечку собі в рукав.

Коли сходами повільно спустився великий мейстер Пайсел, Тиріон уже сидів за столом і обчищав друге яйце.

— Все зроблено, мілорде,— старий сів за стіл.— Така справа... дійсно, ліпше не зволікати... великої ваги, кажете?

— О так.

Як на Тиріона, каша була загуста, до того ж їй бракувало масла й меду. Звісна річ, останнім часом мед і масло на Королівському Причалі бачили нечасто, але в замку лорд Гайлз мав пристойний запас. Половина харчів цими днями постачалася з його земель або з володінь леді Танди. Замків Розбі та Стоукворт, розташованих неподалік, на північ від міста, ще не зачепила війна.

— Сам князь дорнський! Можна запитати...

— Ліпше не треба.

— Як скажете,— мовив Пайсел, від якого аж пашіло цікавістю.— Можливо... королівська рада...

Тиріон постукав дерев’яною ложкою по вінцях миски.

— Рада існує для того, щоб давати королю

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: