Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
— Можеш бути вільний, Латерію, — сказав Самаель із залізним спокоєм. — Але я востаннє пробачаю тобі таку необачність і марнотратство слів. Йди, передавай привіт своїм дружкам-шпикам.
Латерій мовчки шанобливо кивнув, поклонився, після чого, схопивши мішечок, вийшов з кабінету й тихенько зачинив двері. Самаель, до цього сидячи й чекаючи, поки вийде Евклік, піднявся, підійшов повільно до вікна, закритого шторою. Відсмикнув її і глянув на вулички Еленітеля, які кишіли людьми. Іноді серед них пробігали маленькі бородаті фігури, в яких можна було впізнати гномів із торгових гільдій, а ще рідше здалеку було видно групку ельфів, вбраних у білі або сірі наряди, які колективно переміщалися по вуличках, наче зграя собак.
— Ельфи, гноми, карлики, а що далі, кобольти і гобліни?! — простогнав з відразою чародій, поглянувши кудись далі, на донжони й башти, які височіли над сорокаметровими стінами. — Краса й могутність — ось, що є основним описом столиці чародіїв.
Двері позаду нього повільно відчинилися, в них з'явися худий чолов'яга, вбраний у короткий дублет і норкову хутряну шапку, що для цих країв було дивним.
— Етто, — Самаель повернувся до дверей, — ти ніби відчуваєш, коли потрібна твоя послуга.
Чоловік поклонився, підняв вгору свої маленькі оченята, схожі на зернята, поглянув на чародія спокійним і виваженим поглядом.
— Я чув, що ви отримали певні дані, — сказав чоловік, якого звали Етто, все ще стоячи в дверях.
— Ах, ти зустрів нашого друга Латерія, — усміхнувся Самаель. — Ну і як розмова?
Етто кинув на стіл закривавлений кров'ю мішечок, який при падінні голосно задзвенів. Самаель на це усміхнувся кутиками губ.
— Дані, які роздобув цей ідіот, розкажуть все про твою ціль, а також додаткові умови, при виконанні яких отримаєш додаткову плату.
Етто взяв із рук Самаеля листа, розгорнув його й швидко пробігся очима.
— Фалмін із Мальгарда? — здивувався він. — Серйозна цаца.
— У тому-то й річ, любий мій друже. Фалмін став занозою в моєму заду й задах майже всіх членів нашого колективу. Загальним голосування ми вирішили усунути Благандійського Чаклуна, аби не було загрози нашим планам і їхній реалізації.
Самаель вирішив не ризикувати і не викривати того, що Вище Коло ще навіть не знало про плани чародія, а тим паче не затверджувало усування Благандійського чаклуна. Але це лише справа часу.
— Я чув від своїх людей, що Фалміна зараз не турбує політика, а тим паче чародійські справи. Тоді навіщо його усувати і яким чином він може завадити? — спитав байдуже Етто, який питав скоріше для цікавості, аніж для своєї безпеки. Ця дурість завжди подобалася Самаелю.
— Любий мій Етто, — усміхнувся вищий чародій, — Фалмін має любовні зв'язки із Анною Анарель де Гіде, моєю колегою, яка входить до Вищого Кола чародіїв. До всього ж, товаришує із славнозвісним Ігревом Мірте.
— Вища чародійка шляється із волоцюгою і братається із вашим названим братом? — здивувався Етто. — Доволі серйозна заявка.
— Я маю чимало джерел, які можуть надати будь-яку інформацію. — Самаель не бажав відкривати свої таємниці, хоча і знав, що Етто не зрадить. Був він для цього занадто дурним та наївним. — Тобі лише варто знати, що ця людина небезпечна і повинна померти. Все інше потім.
Етто, зрозумівши Самаеля, посерйознішав ще більше. Остання невдача була болючою та ганебною. Етто підіслав трьох вбивць, котрі повинні були усунути чаклуна. Проте покидьок як завжди зміг викрутитися. Самаель це пам'ятав, і Етто із Синіра бачив докір в очах чародія.
— Отже, ти візьмешся знову за цю справу? — запитав Самаель, закинувши руки за спину і пильно дивлячись на вбивцю.
— Візьмусь, — сказав Етто. — У мене, як ви знаєте, є особисті рахунки із цією сволотою. Але, якщо я візьмуся, мені потрібні будуть ресурси на підготовку.
Самаель вказав поглядом на мішечок золота, який все ще лежав на столі, потім дістав з кишені ще один і кинув його в руки Етто.
– І запам'ятай, Етто: якщо і цього разу ти мене підведеш, то твоє життя дуже сильно вкоротиться. Я завжди прибираю свідків, які не є для мене корисними. Зрозумів?
Етто промовчав, адже казати йому вже було нічого.
Велике приміщення освітлювало лише декілька свічок, розставлених рядком вздовж столу, на якому лежало багато листів, документів та докладів. У каміні, який стояв у кутку кабінету, ще досі тліли останні вуглинки, красиво виграючи червоним кольором і трішечки даючи тепло. За вікном йшов дощ зі снігом, і хоча ставні й були зачинені, але вітер, який свистів на вулиці, раз за разом налітав на них, від чого ті періодично гримали об кам’яну кладку палацу.
Сигізмунд працював у своєму кабінеті уже протягом декількох годин, час від часу відривався від роботи, поглядаючи своїми світло-сірими очима на гобелена й портрети осіб, які зробили чималий внесок у розвиток королівства. Він звузив свої тонкі вигнуті брови. Весь його родовід, від самого прапрапрадіда, окрім батька. Король пам'ятав події минулого року, шрами на тілі постійно нагадували про боротьбу, яка тоді кипіла в Норенгарді. І попри всю любов, яку колись плекав до свого батька, Сигізмунд не міг дозволити, аби цей тиран стояв в ряді з його великими предками.
Вітер посилився.
Володарські й спокійні риси обличчя розслабилися, тонкі губи всміхнулися. Чоловік вийшов з-за столу, обійшов його й зупинився перед сірим латним обладунком, який стояв в кутку й таємничо
