Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

— Ерагоне! Ерагоне! Стривай! — загукав чоловічий голос.

Юнак обернувся й побачив цибату постать Джоуда, котрий підстрибом біг до нього. У лівій руці він тримав сувій пергаменту.

— Що це? — здивовано спитав Ерагон.

— Це! — вигукнув Джоуд, зблиснувши очима, й підняв пергамент над головою. — Я знову це зробив, Ерагоне! Я знайшов вихід!.

— Що ти зробив? Який вихід?.. Заспокойся, бо я нічого не розумію! — схопив юнак ученого за плечі.

З переможним виглядом Джоуд роззирнувся навкруги.

— Мої зусилля не пропали марно! — зашепотів він. — Я знайшов таємний тунель, який веде прямісінько в Драс-Леону!

РІШЕННЯ

— Поясни мені ще раз, — попрохала Насуада. Ерагон нетерпляче переступав з ноги на ногу, але тримав язика за зубами. Джоуд тим часом дістав із купи книжок невеличку тоненьку книжечку в червоній шкіряній палітурці й почав свою розповідь утретє:

— Приблизно п’ятсот років тому, точніше сказати не можу…

— Облиш ці подробиці, ми й так розуміємо, що це припущення, — урвав його Джормандер, махнувши рукою.

— Так от. Приблизно п’ятсот років тому, — знову почав Джоуд, — королева Форна послала Ерста Грейбіарда до Драс-Леони, або, правильніше буде сказати, в те місце, яке потім стало Драс-Леоною.

— А навіщо вона його послала? — спитала Насуада, нервово посмикуючи манжет рукава.

— Між кланами гномів тоді спалахнула війна, і Форна сподівалася, що зможе заручитися підтримкою нашої раси. Крім того, вона хотіла, щоб король Ротгар допоміг їм у плануванні й побудові міських укріплень — гноми якраз тоді зводили укріплення Аруфса.

— А потім Долгат Налфстайв убив Форну… — зітхнула Насуада.

— Правильно. Словом, у Ерста Грейбіарда не було вибору — він мав якомога швидше повертатися в Беорські гори, щоб захистити свій рід БІД нападів Халфстрейва. Але… — Джоуд звів палець і розгорнув червону книгу, — перш ніж Ерст вирушив, він устиг підготувати креслення майбутньої каналізації під центральною частиною міста. Це було надзвичайно важливо, бо від каналізації прямо залежить зведення оборонних споруд.

— Схоже на правду, — кивнув з-за столу, розташованої в центрі намету Насуади, Орик, — треба вирішити, як і де буде розподілятися вага, з’ясувати, що найбільше пасує до того ґрунту, з яким маєш справу… Інакше будівля або обвалиться, або просяде.

— Як бачимо, — вів далі Джоуд, — зараз Драс-Леона не має підземної каналізації, і я можу сміливо стверджувати, що нічого з того, що планував Ерст, не було втілене в життя. Одначе за кілька сторінок Ярдлі пише… — вчений тицьнув пальцем у книгу й почав читати, — …події розгортались не найкращим чином: грабіжники підпалили чимало осель і розікрали сімейні скарби. Солдати зреагували не відразу, оскільки більшість із них працювали в цей час під землею, ніби звичайнісінькі селяни.

Запала напружена мовчанка.

— І що ж це вони там копали? — відклав книгу Джоуд. — Мені не вдалося знайти якихось інших згадок про підземні роботи всередині й навколо Драс-Леони, аж доки… — рука вченого потяглася до великої книги в дерев’яній обкладинці завтовшки близько фута, — я не погортав «Події під Тарадасом та інші таємниці незвичайних явищ, записаних в еру людей, гномів і прадавніх ельфів».

— У цій роботі безліч помилок, — озвалась Арія, зупинившись біля столу й обіпершись обома руками на карту міста. — Автор дуже мало знав про мій народ, а те, чого не знав, узяв та й вигадав.

— Може, й так, — сказав Джоуд, — але він багато знав про людей, а нас зараз цікавлять саме люди, — він розгорнув книгу десь на середині й обережно поклав її на стіл. — Під час експедицій Отман провів певний час у цьому районі. Здебільшого він вивчав Хелгрінд і дивовижні події, пов’язані з ним, але зупинявся також і в Драс-Леоні. Ось що писав Отман: «Люди в місті часто скаржаться на дивні звуки й запахи, джерело яких перебуває десь під землею. Вони звинувачують в усьому духів, але якщо це й справді духи, то зовсім не такі, про яких я чув раніше. Принаймні духи зазвичай уникають замкнутого простору».

Джоуд закрив книгу й трохи помовчав.

— На жаль, Отман не закінчив своєї праці,— продовжив учений, обвівши присутніх поглядом, — але він зробив на карті Драс-Леони спеціальні позначки в тих місцях, де було чутно звуки. Як бачите, вони утворюють майже пряму лінію в старій частині міста.

— І ти вважаєш, що це свідчить про існування тунелю, — більше ствердила, ніж запитала Насуада.

— Еге ж, — кивнув Джоуд.

— Джоуде, — сказав король Орин, який досі майже не брав участі в розмові,— нічого з того, що ти нам тут розповів, не доводить, що тунель дійсно існує. Якщо під містом щось і є, то це, швидше за все, льохи або катакомби, що ведуть лише до будівель над ними. Та нехай навіть це буде тунель, ми все одно не знаемо, чи є в нього вихід десь за межами Драс-Леони. Припустимо, що він справді існує. Але куди він тоді веде? Невже аж до самого палацу? Зрештою, судячи з того, що я почув, будівництво цього гіпотетичного тунелю навряд чи було завершене.

— Ваша величносте, форма споруди свідчить, що це саме тунель, — сказав Джоуд. — Льохи й катакомби не можуть бути такими вузькими й довгими. А на ваше питання, чи був він завершений, чи ні, скажу лиш одне — його ніколи не використовували за призначенням. I ще: відтоді, як жив Отман, спливло чимало часу, а це означав, що тунель так-сяк мали привести до ладу, інакше водяні потоки вже давно б його зруйнували.

— Гаразд. I де ж тоді вхід або вихід? — спитав король.

— Не можу сказати напевно, — мовив Джоуд, порпаючись у сувоях витягуючи карту Драс-Леони, — та якщо він веде з міста, то вихід має бути десь тут, — учений тицьнув пальцем на пагорб навпроти східної частини міста.

Загалом, більшість важливих споруд Драс-Леони розташовувались у західній частині міста, неподалік від озера. Це означало, що місцина, на яку показував Джоуд, була пустирищем. I все ж ймовірність зустрічі з ворожим розвідувальним загоном або звичайним патрулем була тут досить висока.

— Так чи інакше, — підсумував Джоуд, — переконатися в цьому ми зможемо тільки тоді, коли підемо туди й усе там обстежимо.

Ерагон зморщив лоба. Правду кажучи, він сподівався, що ідея Джоуда буде більш безпечною і дієвою.

— Ми дуже вдячні тобі за твої дослідження, Джоуде, — мовила Насуада. — Ти ще раз довів свою відданість варденам, — правителька звелася зі свого стільця й підійшла, щоб глянути на карту. Її сукня тихесенько зашаруділа по підлозі.— Якщо ми пошлемо розвідника, який би все вивідав, ми ризикуємо привернути увагу Імперії… Це перше. А тепер друге. Навіть коли припустити, що тунель існує, я не зовсім