Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

В один із днів я працювала в оранжереї Леона, щоб якось зібрати воєдино думки, які розбігалися як перелякані вівці. Знаєте, буває такий стан, коли ти, здається, щось втратив, а мозок мало того, що відмовлятися допомогти знайти, так ще й не вловлює саме ти втратив. Ти, ходиш і виконує всі необхідні дії, але при цьому відчуваєш себе якимось розгубленим. У письменників, або творців мистецтва, такий стан називається - пішла муза. Кажуть, що такий стан притаманний тільки творчим особистостям. Але, особисто я, з ним категорично не згодна. Адже кожна людина здатна щось створювати. Навіть, щоб приготувати обід і то потрібно натхнення! Тому коли у мене виникає такий стан, то я даю собі такий перепочинок, день-два, а потім фактично змушую себе хоч щось почати робити в потрібному форматі. Припустимо, я в'яжу плаття, і раптом муза пішла. День-два перепочинку. І починаємо, в'язати хоч носок. І потихеньку, процес запускається, і в підсумку ти йдеш в потрібну колію. Нехай, той носок, ти потім розпустити або викинеш. Його місія виконана. Головне плаття зв'язано - ціна ж всього один носок!

Ось, я і борюся з бур'янами, щоб знайти рішення в боротьбі з тварюками і проривами.

А ще потрібно знайти роль для кожного з шести магів. І якщо, з п'ятьма я визначилася, то що робити зі Стівом абсолютно не розумію.

 -   Привіт! - раптом почула за спиною. Обернувшись я побачила Стіва, який упершись плечем в гойдалки, дивився на мене і посміхався - Ти як завжди ближче до землі? 

 -   Привіт! - посміхнулася я - де ж мені ще бути? Тут, коли руки зайняті, голова має можливість працювати.

 -   Давай, я допоможу з травою - сказав він сідаючи навпочіпки поруч - до того ж ми домовилися, що ти називаєш нас для боротьби з бур'яном, пам'ятаєш?

 -   Пам'ятаю. Але ж…

- Ніяких "але", Аріна. Показуй що потрібно прибрати, а що залишити і на якій ділянці. - з найсерйознішим видом промовив він. А після того, як я все показала, сказав - А ти йди і присядь. Голова може працювати і коли ти сидиш.

Зі свого місця, на гойдалках, я могла спостерігати як Стів за допомогою магії прибирає бур'яни, як підживлює культурні рослини. І гладячи на це, я помітила, що від його долонь йде зеленувате світіння. Це наштовхнула на думку, що магія кожного має свій колір. І, що це дає? А це дає ... потрібно дещо перевірити. Потрібно, тільки всіх зібрати в одному місці.

 - Ну, ось і все - сказав Стів, сідаючи поруч зі мною. Я оглянула ділянку, залишилася дуже задоволена. 

 - Так, дуже добре! Дякуємо! - посміхаючись сказала я - Але, ти залишив мене зовсім без роботи.

 -   Нічого, ти завжди знайдеш пригоди на свою голову, і не тільки на неї - якось сумно відповів він.

 -   Стів, що трапилося?

 -   Нічого.

 - Не треба мені брехати! Я ж не сліпа і бачу зміни…

 - Все нормально! - тихо сказав він - просто ти як завжди виявилася права ... дуже боляче бачити щастя коханої людини, і розуміти, що не ти цього причина.

 - Стів, я не знаю, чим тут допомогти - тихо сказала я.

 - Я знаю. І розумію, що коли тебе вибрала сила мага темряви, то складно чинити опір. До того ж ти, прийняла цей зв'язок. Я знаю, що ти просто не зможеш зробити інший вибір, але чому мене не відпускає почуття? - Посміхнувшись відповів він - Тому, я прийняв рішення. І хочу, щоб ти перша про нього дізналася. У нас через місяць випуск. Я підписав угоду, що після отримання диплома, і закриття грані, піду на службу в Шантійську імперію.

 - Стів, навіщо? - мало не плачучи вигукнула я - це ж імперія зі строгими порядками! Ти ж не зможеш, навіть з батьками побачитися, не те що з нами. Ця угода не дасть тобі можливості, зробити зайвого кроку без згоди наймача.

-  Аріна, так потрібно - і тихо додав - може стане легше. Як ти тоді сказала: "з очей подалі -  із серця геть"? Так, ось і перевіримо, чи працює цей метод.

 -   На скільки?

 -   Що "на скільки"?

 -   На скільки ти підписав цей контракт?

 -   Аріна…

 -   Я хочу знати - вже плачучи запитала я - на скільки, ти змушений через мене, покинути рідний дім і позбутися спілкування з друзями?

 -   Двадцять п'ять років.

 - Що ?! - схопилася я - Стів, ні! Прошу! Не потрібно! Краще я не буду показуватися тобі на очі до кінця своїх днів! 

 -   Аріна - він підійшов і обійняв мене - не потрібно, ховатися. До того ж, я вже підписав потрібні документи.

Я ревіла у нього на плечі, і не могла зупинитися. Так, це виглядало дуже дивно і нерозумно. І можна сказати, що я як собака на сіні. Ні, я не хотіла щоб він залишився поруч, тільки щоб у мене на очах. Просто я відчувала, що все повинно бути по іншому. Але не могла вловити, що саме.

І природно, що так нас застали інші. 

 - І що тут відбувається? - запитав похмуро Нейтан.

 - Все нормально, я просто зірвалася - і піднявши очі на Стіва, тихо сказала - прошу, більше нічого не підписуй. Це не моя примха, я просто не можу знайти цьому зараз пояснення. Будь ласка, і не йди без попередження. Якщо, я знайду пояснення цього стану, до твого від'їзду, то я скажу тобі. Пообіцяй мені, будь ласка!