Бенкет круків - Джордж Мартін
— Сер Лорас настільки Тайрел, що в нього сеча ружами пахне. Йому взагалі не можна було білого плаща давати.
— В цьому я з тобою згоден: свій вибір я б на ньому теж не зупинив. Але зі мною ніхто не радився. Однак Лорас, думаю, служитиме добре. Цей плащ змінює чоловіка.
— Тебе він точно змінив, і не на краще.
— Я теж тебе кохаю, люба сестро,— Джеймі притримав перед нею двері, а тоді провів її до почесного столу, де вона всілася поряд з кріслом короля. З другого боку Томена приготували крісло для Марджері, теж на почесному місці. Коли дівчина увійшла під руку з маленьким королем, то не забула зупинитися біля Серсі, розцілувати її в обидві щоки й обійняти.
— Ваша світлосте,— заговорила Марджері нахабно,— я почуваюся так, наче тепер у мене з'явилася друга мама. Сподіваюся, ми дуже зблизимося — нас поєднає любов до вашого любого синочка.
— Я любила обох синів.
— В молитвах я ніколи не забуваю і про Джофрі,— сказала Марджері.— Я ніжно його кохала, тільки не отримала можливості краще його пізнати.
«От брехуха,— подумала королева.— Якби ти бодай на мить закохалася в нього, то так непристойно не квапилася б одружуватися з його братом. Корона — ось що тобі було потрібно». Вона ледве стрималася, щоб не дати ляпаса цій зарум'яненій нареченій просто на помості, на очах у половини двору.
Як і служба в септі, весільний бенкет теж був скромний. Усі приготування взяла на себе леді Алері: Серсі не витримала б цього страшного завдання ще раз — після того, чим закінчилося весілля Джофрі. Подавали тільки сім страв. Поміж стравами гостей розважали Маслозад і Сновида, а в той час як гості їли, грала музика. Послухали скрипку й волинку, флейту і лютню, арфу. Єдиним співцем був якийсь фаворит Марджері — хвацький життєрадісний юнак, вдягнений у всі відтінки блакиті; назвався він Блакитним Бардом. Заспівавши кілька пісень про кохання, він пішов геть.
— Яке розчарування! — голосно зазначила леді Оленна.— А я сподівалася послухати «У Кастамері дощ».
Скільки б не дивилася Серсі на старуху, а перед очима плавало обличчя Магі Ропухи — зморшкувате, моторошне й мудре. «Та всі літні жінки схожі між собою,— намагалася Серсі вмовити себе,— от і все». Якщо по правді, то горбата чаклунка геть не схожа була на королеву колючок, однак чомусь оця гидка посмішечка леді Оленни мов перенесла Серсі в намет Магі. Вона досі пам'ятала той запах, п'янкий від дивних східних прянощів, пам'ятала м'якість ясен Магі, коли та смоктала кров з пальця Серсі. «Королевою ти будеш,— пообіцяла стара з вустами досі мокрими, червоними й блискучими,— поки не з'явиться інша, молодша і вродливіша, яка скине тебе й відбере в тебе все найдорожче».
Серсі через Томенову голову глянула на Марджері, яка сміялася, сидячи поряд зі своїм батьком. «Так, вона гарненька,— довелося визнати,— але це лише через молодість. Навіть селючки замолоду гарненькі — поки ще свіжі, невинні й незіпсуті, й багато в кого з них каштанові коси та карі очі, як і в неї. Тільки дурень може сказати, що вона вродливіша за мене». Але на світі повно дурнів. І при дворі її сина теж.
І коли виголосити перший тост підвівся Мейс Тайрел, її гумор не поліпшився. Тайрел високо підніс золотий кубок, усміхаючись до своєї гарненької донечки, і прогуркотів:
— За короля і королеву!
Вівці забекали одностайно з ним.
— За короля і королеву! — кричали вони, цокаючись кубками.— За короля і королеву!
Вибору не було — довелося Серсі випити разом з усіма, тільки дуже хотілося, щоб оті всі гості зліпилися в одне обличчя, й тоді б вона хляпнула вино просто їм в очі, щоб нагадати, що це вона — справжня королева. Єдиний з Тайрелових підлабузників, який ще пам'ятав про неї, Пакстер Редвин, підвівся, похитуючись, щоб теж виголосити тост.
— За обох королев! — проскрекотав він.— Нову і стару!
Серсі випила декілька кухлів вина, а от їжу тільки по золотій тарілці розмащувала. Джеймі їв ще менше і взагалі рідко присідав на своє місце на помості. «Він так само нервується, як і я»,— збагнула королева, спостерігаючи, як він гасає залою, здоровою рукою відсуваючи гобелени, щоб пересвідчитися — за ними ніхто не ховається. Навколо будівлі на чатах розставлені ланістерівські списники, знала Серсі. Сер Озмунд Кетлблек охороняв одні двері, сер Мірин Трант — другі. За кріслом короля стояв Балон Свон, за кріслом королеви — Лорас Тайрел. На бенкеті ніхто не мав мечів, тільки білі лицарі.
«Мій син у безпеці,— запевняла себе Серсі.— Нічого йому не станеться — не тут і не зараз». Та щоразу як вона дивилася на Томена, перед очима поставала картина, як Джофрі хапається руками за горло. А коли Томен закашлявся, у королеви на мить перестало битися серце. Кинувшись до нього, вона збила з ніг служницю.
— Просто вино пішло не в те горло,— запевнила її Марджері, всміхаючись. Узявши Томена за руку, вона поцілувала йому пальчики.— Мій маленький коханий має пити меншими ковточками. Бачите, ви до смерті налякали свою леді-матір.
— Вибач, мамо,— присоромлено мовив Томен.
Серсі більше не витримувала. «Ніхто не повинен бачити, як я плачу»,— подумала вона, відчувши, як на очі накочуються сльози. Проминувши сера Мірина Транта, вона вийшла з чорного ходу. І тільки опинившись на самоті, попід лойовою свічкою, дозволила собі схлипнути — раз, удруге. Жінка має право на сльози, королева — ні.
— Ваша світлосте! — почувся ззаду голос.— Я не заваджу?
Голос був жіночий, зі східним акцентом. На мить Серсі перелякалася, що це до неї з могили заговорила Магі Ропуха. Та була це лише Мерівезерова дружина — чорноока красуня, з якою лорд Ортон побрався у вигнанні та привіз потім додому, в Довгостіл.
— У малій залі надто задушливо,— почула Серсі власні слова.— У мене від диму очі сльозяться.
— І в мене, ваша світлосте,— мовила леді Мерівезер; на зріст вона була висока, як і королева, тільки не білява, а темна: коси як воронове крило й оливкова шкіра, і на десяток років молодша. Жінка простягнула королеві блакитного шовкового носовичка з мереживом.— У мене самої син. Коли він одружуватиметься, боюся, я ріки сліз наплачу.
Серсі витерла щоки, лютуючи, що її сльози хтось побачив.
— Дякую,— сухо мовила вона.
— Ваша світлосте, я...— мирсянка стишила голос.— Ви
