Казки Чаробору - Ольга Соболєва

Декількома годинами пізніше дівчина крокувала до берега річки Тропки, де мешкали її подружки русалки. Заснути так і не вдалося, а важливих справ на сьогодні не передбачалося. То чому б не позасмагати і не побалакати з чарівними підводними мешканками? Шлях лежав неблизький, ще й під палким сонцем. Ну, тут сама винна, не треба було людей велосипедом збивати.

Інших відпочиваючих на піщаному березі Тропки не спостерігалося, тож русалки відразу ж припливли на поклик.

- Ну нарешті! – радісно заплескала в долоні Осока.

- Ой, а що ти нам принесла? – по-дитячому наївно запитала Лілія.

- Та вгамуєтеся ви, тріскачки! – шикнула Аїра, що ніби була старшою над рештою. - Привіт, Ярославо.

Дівчина у відповідь щиро засміялася і витягла подарунки – три трояндочки з строкатих стрічок. Якщо зробити під них обідки, то вийшли б чудові прикраси для волосся. Поки дві перші русалки захоплено крутили в руках подарунки, Аїра тим часом пильно вдивлялася у гостю.

- Знаєш, - заговорила вона перша, - заради справедливості ми теж приготували тобі подарунок.

Осока та Лілія змовницьки притихли і лише стріляли оченятами. Тим часом Аїра дістала з очерету невелику раковину молюска і, крутячи її в руках, продовжила монолог:

- Це, звичайно, не чарівна паличка, але одне твоє бажання виконає. Достатньо витягнути перлину та кинути собі під ноги. Головне, чогось щиро побажати. Проте в межах розумного.

Ярослава навіть не знала, що відповісти – на такий щедрий подарунок вона не чекала. Та й чого бажати? Побачитися з батьками? Вони зараз далеко в експедиції, але за півроку повернуться. З друзями і того раніше побачиться на перше вересня. Нічого, що скучила - потерпить. Бабуся здорова, та й сама дівчина теж. А може, грошей побажати? Купити дорогі речі, як у однокласників. Чи машину? А то он, приїжджі все хизуються на сріблястому седані. А може, одразу виконати свою мрію та видати збірку рідкісних казок та легенд? Хоча це ж нецікаво – отак на готове піти. Набагато цікавіше самій записати кожну історію. Недарма ж Ярослава в помічниці до Ягинішни пішла. Вона їй допомагає, а старенька казки розповідає давні. Скільки не розмовляла дівчина з русалками, а нічого так і не змогла вигадати. Хотілося всього й відразу, але не дрібницю якусь, а щось значне. Адже це буде її перше диво.

За веселими розмовами подружки не помітили, як на берег опустилися сутінки. Швидко попрощавшись із русалками, Ярослава поспішила до Матвія. Той, як завжди, копошився у майстерні, тож дівчина забрала велосипед і хотіла розрахуватися. Хлопець вперто відмовлявся брати гроші, натомість лише просив акуратніше їздити і берегти себе. Збентежена такою щедрістю, Ярослава збиралася їхати додому, але біля хвіртки на неї вже чекала Вася.

Вася, а по-справжньому Василиса, була її одноліткою, але мала таку худорляву статуру і смішні косички, що більше походила на тринадцятирічну дитину. Ярославі було, з одного боку, шкода дівча – батько вічно у відрядженнях, мачуха незлюбила падчерку, а старші зведені брат із сестрою так взагалі вважали її за непорозуміння. Може від того Вася і балакала постійно без упину. Хто ж її, крім Ярослави, вислухає? Тим більше, що остання була винна, адже збила її велосипедом. Але, з іншого боку, вислуховувати балаканину Васі ставало щоразу все важче. Особливо коли було зовсім не до цього.

Останньою краплею стало те, що Вася кинулася подивитися раковину, що стирчала з кишені рюкзака Ярослави, але натомість лише впустила її і та полетіла на землю. Стукнувшись об асфальт,  раковина слабо спалахнула і вулицю заповнила тиша.

– Вона фосфорна? - здивувалася Вася.

- Так, коли ж ти вже знайдеш собі друзів? – гірко вигукнула Ярослава і тупнула ногою.

Як не шукала дівчина, перлину на землі, але так і не знайшла. Невже її бажання зникло? Але ж вона нічого не загадала! Ярослава марно світила ліхтариком і нишпорила в траві. Холодно попрощавшись із розгубленою Васею, дівчина вирушила додому. Може, варто розпитати у русалок? Вони точно знають, що сталося.

Так Ярослава і їхала додому в роздумах про не загадані бажання, які тепер ніколи не здійсняться. А даремно. Остерігатися треба було того, що відтепер неминуче збудеться.

***

- Ти чого так важко зітхаєш? – якось запитав Баюн у Ярослави, коли та понуро сиділа над чашкою трав’яного чаю.

Дівчина лише непевно знизала плечима, але, відчуваючи недобре, кіт не вгавав:

- Давай уже поділися бідами. Чи я даремно розмовляючий? Ми краще за будь-яких психологів, - Баюн вичікувально замовк, але, хмикнувши, все ж таки додав: - Та й дешевше в рази.

Ярослава знову зітхнула. Швидше за все чарівний компаньйон не зрозуміє її суму, але, мабуть, хоча б по-дружньому варто поділитися.

- В останні дні почуваюся не у своїй тарілці. Раніше було простіше, - дівчина засмучено змахнула руками. - Я допомагала Ягинішні збирати трави, по господарству поралася і всякі дрібні доручення виконувала. За це отримувала цікаві легенди. А тепер що? Малого того, що все, що відбувається, не можна буде видати у збірнику, то ще й не розумію нічого. Виявилось, що всі відомі мені казки правдиві лише наполовину. Більше того, ще треба вгадати, яку саме половину! Ну і який толк від мене зараз?