Казки Чаробору - Ольга Соболєва

Саме тому Баюн та Ярослава зараз сиділи біля каміна невеликої спаленьки та сумно ділилися враженнями про невдачу. Їм дозволили переночувати в одному з будинків – не виганяти ж гостей на ніч дивлячись. Але далеко за північ трапилося несподіване - до них навідався один з місцевих жителів. Він представився Терентієм і розмовляв дуже тихо, щоб інші родичі не почули і не лаяли за балакучість:

- Домовика, про якого ви розповіли, я добре знаю. Лук'яном його називають. Дружимо ми. І нізащо не повірю, що міг він втекти і свою справу кинути! Боюся, що біда трапилася і треба вам його за будь-яку ціну знайти.

- Як нам його знайти? – здивувалася Ярослава.

- А хто з нас помічники Хранительки? – розвів руками Терентій. – Одне знаю, з відьмою уживатися – це суцільний жах. Ось з неї і почніть. Жодна з відьом у свою хату домового не запросить, ми ж до останнього захищатимемо простих людей. А лиходійки ці часто життєвою силою смертних підживлюються. Тож думайте самі.

Домовик швидко попрощався і зник, а гостям нічого не залишалося, як спробувати заснути. Як відомо, ранок вечора мудріший.

На світанку мандрівники подякували домовикам за гостинність і вирушили назад до Роздоріжжя. Дорога додому видалася не надто радісною. Мало того, що нічим допомогти сім'ї Ковальових не вдалося, то ще й нерозв'язне завдання підкинули. І як до Ягинішни повертатися ні з чим? Ярослава майже весь шлях сумно тупала за котом, як раптом її осяяла здогадка. Дівчина витягла з рюкзака Чарівне Дзеркальце та попросила показати домового Лук'яна. Навіть Баюн оцінив цю витівку і уважно вдивлявся у зображення. Але нічого, крім темряви, не з'явилося.

- Тільки не кажи, що тебе знову в майстерню треба нести, - невдоволено пирхнув кіт.

- Ні, - відповів чаклунський предмет, - всі мої можливості цілком справні. Точне зображення, підтверджую. Домовий Лук'ян знаходиться тут.

Ярослава та Баюн стривожено перезирнулися. Що це за місце таке, в якому непроглядна темінь?

Коли ж мандрівники вийшли на галявину Чаробора, довкола вже згущалися вечірні сутінки. На різьбленому ганку хатинки сиділа Ягинішна, що, побачивши подорожніх, привітно змахнула хусткою.

- Невже так хвилювалась про нас? - хитро запитав кіт, сідаючи ближче до старенької. - Мабуть, з самого ранку всі очі прогляділа?

- Де вже там, - відповіла Ягинішна і погладила чарівного компаньйона, той у відповідь голосно замурчав та підставив голову ще ближче. - Тільки сонечко встало, а ми з чугайстром за злиднями давай ганятися. Від Ковальових вони пішли, зате взялися у лісі пакостити. Стільки суниці перетоптали, негідники! Добре, що Вітровій Стрибогович допомагав.

Ярослава втомлено вмостилася прямо на дощату підлогу ґанку і випила запропонованого господаркою квасу.

- Як вас там приймали, мої хороші, на бідно чи на багато? – ласкаво спитала чарівниця.

- Без надмірностей, - скривився кіт і розповів усю історію цілком. Після чого не втримався і додав: - І пироги у них тільки з картоплею були, а з м'ясом жодного.

- Ти подивись, що діється, - засмучено хмикнула Ягинішна першій репліці Баюна. - А Лук'яна треба знайти. Не годиться, щоб домовики в нікуди зникали.

- Як його знайдеш? Він же не сотовий, щоб мати GPS, – сумно відповіла дівчина. Але, бачачи, що її не розуміють, пояснила: - Цей пристрій показує на карті, де знаходиться потрібний об'єкт.

- Дорогувато кожного домового такою «знаходилкою» забезпечувати, - уїдливо зауважив кіт.

Зі світлиці почувся голос Якуба – це він кликав пити чай із ватрушками. Від такого завершення дня не зміг відмовитися ніхто, тим більше, мандрівники, які зголодніли. На тому ж вечірньому чаювані було прийнято рішення розпочати пошуки домовика з розпитування злиднів. Хто-хто, а ці пройдисвіти точно зможуть розповісти про справи Варвари. Ягинішна пообіцяла разом із Орестом відшукати нав’їв, а там уже й вирішувати, що далі робити.

Ярослава буквально плюхнулася на перину, сподіваючись проспати до полудня. Так би й сталося, якби дівчина не прокинулася серед ночі з поганим передчуттям. Подібне у неї було лише раз у житті, коли батьки потрапили в аварію. На щастя, тоді все обійшлося. Але зараз, окрім мерзенного холодка по спині, дівчину непокоїло кошеня арисі. Та з усієї сили шкреблася лапами у вікно. Може вчула свою матір? Ярослава згадала, як першого дня її роботи у місцевої знахарки, на дорогу вийшла величезна рись. Лісова жителька залишила на узбіччі своє кошеня і зникла поміж чагарника, мов привид. Дівчині тоді нічого не залишалося, як забрати малюка і віднести до старенької. Це вже після та розповіла Ярославі, що в руки до неї потрапила чарівна істота під назвою арись і, якщо мати довірила дівчині дитину, то вона ним і опікуватиметься. Кошеня назвали Рисянкою та забезпечили турботою. Дівчині подобалося згадувати цю подію. Маленька арись майже не завдавала клопоту, була на диво слухняною, а головне викликала справжнє захоплення.

І якраз зараз та сама Рисянка несамовито шкреблася у вікно. Підхопивши її на руки, Ярослава вирушила в світлицю і розбудила вченого кота.