Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

— Дякую за відповідь. Я мав на меті почути це від самої панни Тарновецької. Від імені нашої фракції заявляю: ми пишаємося тим, що така унікальна Вартова — гордість і цвіт польського краю.

— Дякую, звісно, та я — українка, — відповіла чаклунка, блиснувши очима на пана Новаковського. — За всіма документами. І попри своє минуле та кровний зв'язок із Тарновецькими з Кракова, не бажаю ставати гордістю чи цвітом польського краю.

Правлінець задер підборіддя, але не відповів нічого.

— За претендентів говорить навіть не походження, а сила, притаманна лише Захисникам, — втрутився австрійський суддя. — Вони обоє яскраво проявили її у фіналі Гри.

— Отже, ви, Тарновецька, відкрили свою силу, коли намагалися врятувати життя іншого претендента? — уточнила угорська пані, зиркаючи в папери перед собою. — Принаймні такою є інформація із загальнодоступного звіту.

— Не зовсім так, — Варта відчула, що ступає на тонкий лід, тому продовжила повільно й зважено, пригадуючи потребу дистанціюватися від Златана: — Про моє минуле сповна розповів колишній чеський суддя. Він був очевидцем подій столітньої давності. Зокрема, застав знищення Вартових та порушення правил Гри. У фінальному турі мої дії були спрямовані на те, щоб не дати змогу колишньому главі знову здобути звільнену енергію. Я не планувала залучати другого претендента.

— Дякую за інформативну відповідь, — кивнула угорка.

Спікер негайно схопився за мікрофон, наче відчував, що розпитувати Варту можуть іще довго.

— Отже, необхідно закрити справу Вартових, — видихнув він похапцем. — Вони виконають роль незалежних спостерігачів на виборах. Оскільки за статутом не мають права голосу, а також...

— Слово! — зірвався Берток. — Що ви верзете, Іренеуше? Відколи голоси Вартових не прирівнюються до суддівських?

— Тільки не в процедурі виборів глави! — відповів спікер і життєрадісно докинув: — Отже, за моїми повноваженнями говорити від усього товариства, я оголошую про допуск претендентів до випробування.

— Нас не повідомляли про випробування, — обурилася дівчина.

— Чортзна-що! — вилаявся Берток.

— Це головна деталь ініціації, Тарновецька, — пояснив спікер. — Щоб ви могли осягнути отриману силу в усій глибині, бо вона має ще зрости. Запевняємо, процес не загрожуватиме вашому життю чи здоров'ю.

Варта кивнула. Подумки вона ще й зітхнула з полегшенням. Адже після кривавих умов Гри хтозна, якою була ініціація в тих Вартових.

— Пане спікере, маю зауваження! — підвівся правлінець із чеського сектору.

— Прошу до слова, пане Дворжаку! Ви можете принагідно вийти сюди й розповісти про всю процедуру. Певен, це дуже зацікавить наших претендентів.

— Я можу з місця, — чаклун окинув поглядом залу. — Ми, чеська фракція, маємо повідомити, що інструментарій, а саме два артефакти для випробування, зараз недоступний. Тому не бачимо законної можливості затвердити претендентів. Попри наше щире бажання зробити це.

— Що означає, пане Дворжаку, — недоступні? — австрійський суддя вказав у бік чехів. — Ви зберігали всі артефакти. Ваша фракція. Вибори на носі. Це не ігри.

— Саме так, пане Феліксе, не ігри, — чех гмикнув. — Не ті ігри, де ви можете застосовувати свій непересічний вплив... Артефакти втрачені після Празької весни! Польська гілка Вартових припинила існування ще раніше. Усі ці роки нікого не цікавило питання артефактів. Ні-ко-го.

— Це не причина халатно ставитися до своїх обов'язків, — долинуло з угорського боку. — Ви мали потурбуватися про пошуки заздалегідь або повідомити про зникнення відразу ж. А не чекати дня засідання.

Чех спохмурнів:

— Радимо звернутися до Середньоазійського правління. Ми неодноразово подавали скарги щодо цінностей, які вони вивезли з нашої території після вторгнення в 68-му. Реакції Конгломерату не було. Оскільки певні особи — не називатимемо імен — бояться зіпсувати стосунки зі східними сусідами і ладні мовчати, поки не припече.

— Ви жодного разу не подавали запиту щодо втрати артефактів! — крикнув хтось.

Дворжак залишався непохитним:

— Тепер подаємо. Раніше, нагадаю вам, у нас не було й натяку на Вартових. Як і потреби обирати главу. Усіх це влаштовувало. Тому не треба вмикати патетику і вдавати, як ви раптово цим перейнялися...

— Панове, закликаю до спокою! — спікер підвищив голос, але шум у залі наростав і наростав.

— Не здивуюсь, якщо виявиться, що артефакти контрабандою вивезли і продали!

— Ви би так за своїми кордонами дивились, як за нашими втратами...

— Чехи брешуть. Подивіться на них! Глава просто підкупив їх, щоб отримати час на апеляцію.

— Краще б ви воювали з упиряками своїми, ніж таку дурню верзти.

— Спасибі за пильну увагу. Останнього кровопивцю в Бухаресті виловили ще наприкінці 90-х. І сміємо зауважити, що...

— Усе одно поява цих Вартових надто підозріла. Потрібно все обдумати. Зважити. Перевірити.

— Поки ви будете все зважувати, вони постаріють. І вмруть.

— Усе одно ви помрете швидше, то можете не хвилюватися.

— Пане Юліуше, а ви це забули про свою світлість, що так погрозами розкидаєтесь? Чи згадали свого побратима Адольфа?

— Я тобі покажу, пітьмавий вишкварку, Адольфа! — огрядний світлий поляк перехилився з-за свого столу до молодого пелехатого угорця. Той відхилився на стільці й гаркнув:

— Заборонено використовувати магію на засіданні!

— Вимагаю тиші! — крикнув іще один маг із чеської фракції.

Несподівано його послухали. Варта вловила, що новий промовець — доволі сильний світляк. Зала засідань неспокійно гомоніла, але галас швидко вгамовувався. Чех, не попросивши слова, вийшов до трибуни і став ліворуч від спікера.

— Правом, даним мені, — почав він, — я подаю офіційний запит стосовно зникнення артефактів. На щастя, присутніх достатньо, аби засвідчити мою заяву. Без необхідних деталей провести ритуал посвяти Вартових до визначеної статутом дати наступного місяця неможливо. Втрата часів радянського вторгнення — це не одноденна справа. Якщо пошук не завершиться успіхом, то ініціацію та вибори варто перенести на час весняного рівнодення. Поза тим, у разі невдачі чи інших непередбачуваних обставин доцільно щонайменше прийняти до розгляду апеляцію відстороненого глави.

Варта похмуро замислилася над тим, які непередбачувані обставини міг пророчити їм цей світляк.

— Прошу слова! — холодно втрутився Златан. — Наскільки я розумію, статут не забороняє виборів під час зимового сонцестояння. Я не бачу потреби робити піврічну відстрочку.

— Ви, пане Богуміне, може, і не бачите. Проте я мушу зазначити, що тільки рівнодення, коли темна і світла сили перебувають у рівновазі, здавна було традиційним днем для ініціацій.

— Якщо це не підкріплено...

— Зимове сонцестояння