Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

На замковому боці Златан мав крихітну, обшарпану квартирку — спадок із материного боку. Вони зазирнули туди вранці й залишили всі свої пожитки, захопивши лише стоси львівських шоколадок та сувенірного мотлоху. Оскільки у Златана був нездоровий потяг до магнітиків, то Варта підозрювала, що це може виявитися родинним. І справді — інші Богуміни з ентузіазмом розбирали крихітні оперні театри, карикатурні будиночки, глиняні прямокутники з площею Ринок і квадратні шоколадки з мигдалем та горішками. Друг пояснив, що такі великі родинні збори в них — рідкісне явище, тому гріх не привезти гостинця — ще й із міста, про існування якого більшість його родичів знала в середньому нічого. Щонайбільше — що Львів не в Росії.

— Аделька оно знову пропала кудись, мовби то мені, а не їй треба той університет! — йойкнула кучерява жінка, яка сиділа саме навпроти Варти.

— Насидиться вона ще у вашому університеті, — заспокоїла інша чаклунка зі знанням справи. — Там для світляних ніби медом помазано. Ото знайшла куди вступати! На перших же іспитах і виженуть.

— Ніхто її не вижене, — буркнула Аделина матір. — Не в тих вони умовах, щоб зараз, після Гри, щось заявляти.

— А які у вас тут загалом стосунки зі світлими? — поцікавилася Варта.

— Та як і всюди, — махнула рукою жінка. — У давнину був переділ по річці. Але тепер уже все на купу. Молодь часом гризеться, ну бо кров шалена. Хоч і мають свої місця, хто де здибається, і без потреби не пхають носа до чужих. Слава вищим, зараз глави у малих хороші обидвоє... — жінка притихла і сторожко подивилася на Графиню. Стара чаклунка мовчала, тож родичка Златана повела далі: — Інша річ — університети! Там же скажуть в одній групі зі святенниками бути — і будь. Бо людям одна сатана, що ти нормальний, що світляний.

— От я й казала Адельці, що ніц доброго їй не буде... Але вона вперлася, що піде до того університету і до жодного іншого! Ніби має там когось.

— Мож, і має, — піднадила Графиня. — Світлого!

— Обійдеться! — відрубала Аделина матір. — У Горачека оно двоє синів — по сусідству живуть. А яку хату почали будувати, коли старий у правління вибився! Це вже ж ясно, що не на гроші з його людської роботи. Та й ким він там був? Заступником чийогось заступника? А тепе-ер...

— Годі заздрити, — гмикнула Графиня, й жінки замовкли.

— А тепер давайте за малого Златека, майбутнього чеського суддю! — крикнув лисуватий старший маг так голосно, що всі позамовкали. — За те, аби він гарно перейняв справи, якими опікувався його наставник. І не влазив до того болота задуже. Але ми всі аби наступного разу дочекали зустрітись у його палатах, більших від самого Градчанського замку! І аби пан суддя презентував нам усім по мерседесу й по путівці на Мальдіви!

— І гарну дружину аби привів! — докинув чолов'яга, котрий замислено пихкав люлькою на великому плетеному стільці в затінку крислатого горіхового дерева.

— З гарними бенефітами! — підтримав його лисуватий, окреслюючи в повітрі вельми гіперболізовані вигини жіночої фігури.

— Та цитьте вже, лобуряки! Гостей би посоромилися! — спалахнула Графиня і застукотіла набалдашником ціпка об край столу.

Варта піймала красномовний погляд Златана і його вибачливу усмішку. Проте перш ніж усі кинулися цокатись, онук судді підвівся з-за столу і підняв келих.

— Шановна родино, ваші побажання мене дуже тішать, особливо останнє, — він зачекав, доки стихне регіт, і продовжив: — Але мушу зізнатись одразу, поки тут присутні всі зацікавлені в халявних мерседесах... Я відмовився від посади в суді. Остаточно.

— Синку, ти в тому Львові що — не тілько прокляття, а й мізків збувся? — проскреготів лисуватий пан із вибалушеними очима.

Варта ж зиркнула на Графиню. Стара чаклунка стиснула ціпок обома понівеченими руками, але нічого не відказала.

— Бачте, я не зможу поєднувати посаду судді і відповідальність Вартового, — Златан говорив усміхнено, але твердо. — Це заборонено законом. Представляти Чехію повинен той, у кого більше досвіду. А я вже й так віддав понад десять років цій справі. Натомість ми з Вартою Тарновецькою плануємо співпрацювати, щоб у нашого Конгломерату знову був повноцінний дует захисників, бо давно час. І з цим вітаю всіх нас!

Чаклунка відчула, що по шкірі витанцьовує мороз, коли погляди присутніх повернулися до неї зі жвавим зацікавленням.

— Сподіваюся, Вартовим добре платять, — буркнув чоловік, котрий піднімав келих за Златана-суддю. — Бо скільки живу, щось не бачив, аби хтось дуже пнувся на ту вашу роботу.

***

— До біса сімейні зборища... До біса великі родини... — бурмотіла Варта, поки вони спускалися парком від дому пані Графині.

— До біса стільки злитися! — перекривив її Златан із задоволеною усмішкою. — Усі й так втямили, що ти дуже нехороша темна.

— Ти ж сам бачив, як вони напосілися! Так, ніби кожен персонально для тебе ту посаду судді виборював! Страшне-е... — дівчина закотила очі.

— Аґато Станіславівно, не треба так бурхливо реагувати на мою родину, — заспокійливо відказав маг. — Ти їм, між іншим, сподобалась. А те, що вони язиками плещуть... Розумієш, відмовитися від суддівства — це втратити неабиякий шанс на забезпечене існування. Вони вважають, що дарма я так.

— Я тобі те саме казала.

— А я тобі казав що? — маг піймав Варту за руку.

— Що-що... — озирнулася вона через плече. — Ванільні дурниці, от що! А тепер, Златеку, ведіть мене на обіцяну екскурсію вашою захваленою Прагою! Бо я просто зобов'язана пройти сьогодні стільки ж кілометрів, скільки пляцків у мене напакували ваші родичі.

Златан, проте, спинився і міцніше стиснув Вартину долоню. Дівчина озирнулась і помітила, що темні очі друга палають неспокоєм, попри його показну безтурботність.

— І що вже сталося, Богуміне?

Теплі долоні лягли їй на плечі.

— Ти пам'ятаєш усе, про що ми домовлялися? Щодо зустрічі з Конгломератом. Це не родинний обід. У нас усі права, але обережність ніколи не зайва. Не всі в захваті від появи Вартових. Покажи бодай одну слабину — і чекай удару. Що менше знатимуть