Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Гаррі крутнувся, тримаючи напоготові чарівну паличку, і побачив, як смертежер зриває з себе маску й цілиться чарівною паличкою просто в нього. Гаррі впізнав з фотографії в «Щоденному віщуні» це довге бліде й викривлене обличчя - перед ним був Антонін Дологов, чаклун, що замордував Преветів.
Дологов криво посміхнувся. Вільною рукою показав на пророцтво, що його Гаррі й далі стискав у руці, тоді на себе, потім на Герміону. Хоч він і не говорив, усе було зрозуміло й без слів. Віддай мені пророцтво, або буде те саме, що й з нею...
- Ніби ти все одно нас не вб'єш, коли я віддам! - скривився Гаррі.
Жах, що його охопив, заважав чітко думати. Він стискав Герміонине плече, ще тепле, але не наважувався на неї глянути. Хоч би вона не померла, хоч би не померла, я буду винен у її смерті...
- 'і за що, 'Арі, - люто пробелькотів з-під столу Невіл, ніс у якого був переламаний, а з рота на підборіддя текла кров, - не ві'авай йому!
За дверима щось гупнуло, і Дологов озирнувся. У дверях з'явився смертежер з дитячою голівкою, що аж заходилася плачем. Його величезні кулаки некеровано махали на всі боки. Гаррі скористався нагодою:
- ПЕТРИФІКУС ТОТАЛУС!
Дологов не встиг захиститися, закляття влучило в нього, смертежер повалився на свого дружка, й обидва завмерли на підлозі.
- Герміоно, - Гаррі почав її трясти одразу, як смертежер з дитячою голівкою кудись поповз. - Герміоно, прокинься...
- 'о він їй з'обив? - виповз із-під стола і став біля неї навколішки Невіл. Ніс його швидко розпухав, а кров юшила не спиняючись.
- Не знаю...
Невіл намацав Герміонине зап'ястя.
- 'Арі, 'ульс є, це 'очно.
Гаррі охопила така хвиля полегкості, що аж запаморочилася голова.
- Вона жива?
- 'умаю, шо 'ак.
Якусь мить Гаррі пильно прислухався, чи не чути ще кроків, але з сусіднього приміщення долинало тільки рюмсання й лепет смертежера з дитячою голівкою.
- Невіле, ми близько до виходу, - прошепотів Гаррі, поруч з тією круглою залою... Якщо до того, як з'явиться решта смертежерів, нам пощастить її перебігти й знайти потрібні двері, ти понесеш Герміону коридором прямісінько до ліфта... а тоді когось знайдеш... здіймеш тривогу...
- А 'и шо оби'имеш? - Невіл витер рукавом закривавленого носа.
- Мушу знайти всіх наших, - відповів Гаррі.
- 'оді я піду з 'обою, - рішуче сказав Невіл.
- А Герміона?..
- 'Ізьмемо її з 'обою, - наполягав Невіл, - я її 'онесу, а ти 'укатимеш наших...
Він устав і взяв Герміону за руку, рішуче дивлячись на Гаррі. Той завагався, а тоді взяв її за другу руку й допоміг завдати безвольне тіло Невілові на плечі.
- Чекай, - Гаррі підняв з підлоги Герміонину чарівну паличку й тицьнув її Невілові в руку, - пригодиться.
Невіл відкинув ногою уламки своєї чарівної палички, й вони помалу рушили до дверей.
- 'Абуся мене п'иб'є, - бідкався Невіл, і кров з його носа аж хлюпала, - па'ичка була ше 'ідова.
Гаррі зазирнув у двері й уважно придивився. Смертежер з дитячою голівкою лементував, натикався на різні предмети, топтав старовинні годинники й перекидав столи, а засклена шафка, в якій, - подумав Гаррі, - мабуть, зберігалися часовороти, все собі падала, розбивалась і знов опинялася на стіні як нова.
- Він нас не помітить, - прошепотів Гаррі. - Ходімо... тільки не відставай...
Вони вислизнули з кабінету й рушили до дверей у чорну залу. Невіл заточувався під вагою Герміони. Двері зали Часу зачинилися за ними, і стіни закрутилися знову. Від недавнього удару по потилиці Гаррі нетвердо стояв на ногах і бачив усе трохи розмито. Коли стіна нарешті зупинилася, він примружив очі і з розпачем побачив, що Герміонині вогненні хрести з дверей позникали.
- Куди ж нам тепер?..
Та не встигли вони вирішити, куди йти, як одні двері відчинилися, і з них вискочили три постаті.
- Роне! - кинувся до них Гаррі. - Джіні... що з вами?..
- Гаррі, - захихотів Рон, схопив Гаррі за мантію і втупився в нього нетвердим поглядом, - ось і ти... ги-ги... ти такий смішний, Гаррі... весь розпатланий...
Обличчя в Рона було бліде, а з кутика рота сочилася темна цівочка. Наступної миті коліна в нього підкосилися, але він і далі тримав за мантію Гаррі, який аж вигнувся, мов лук, щоб і собі не впасти.
- Джіні? - злякано запитав Гаррі. - Що сталося?
Та Джіні лише похитала головою, сповзла по стіні на підлогу й сіла, важко дихаючи й тримаючись за ногу.
- Думаю, в неї перелом, я чула, як щось тріснуло, - прошепотіла Луна й схилилася до неї. Луна, здається, єдина не постраждала. - Їх було четверо, й вони нас загнали в залу з планетами. Там так дивно. Ми якийсь час просто пливли в темряві...
- Гаррі, ми зблизька бачили Уран! - знову кволо гигикнув Рон. - Врубався, Гаррі? Ми бачили Уран... ги-ги-ги...
У кутику Ронового рота надулася й луснула кривава бульбашка.
- ...так ось, один з них упіймав Джіні за ногу, я використала зменшувальне закляття й метнула йому в пику Плутоном, але...
Луна розпачливо показала на Джіні, яка ледве дихала і не розплющувала очі.
- А що з Роном? - зі страхом поцікавився Гаррі, бо Рон не переставав хихотіти, чіпляючись за Гарріну мантію.
- Не знаю, чим його закляли, - сумно відповіла Луна, - але він став трохи дивний. Я його ледве сюди дотягла.
- Гаррі, - Рон потяг його до себе, щоб сказати на вухо, кволо хихочучи, - знаєш, хто ця дівчина, Гаррі? Це Лунатичка... Лунатичка Лавґуд... ги-ги-ги...
- Ми мусимо звідси вибратися, - рішуче сказав Гаррі. - Луно, зможеш допомогти Джіні?
- Так, - Луна заклала чарівну паличку собі за вухо, обняла Джіні рукою за талію і спробувала підняти.
- Звичайний вивих, я можу й сама! - запротестувала Джіні, та вже наступної миті повалилася набік, хапаючись за Луну. Гаррі закинув Ронову руку собі на плече, як це робив влітку з Дадлі. Озирнувся - у них був один шанс із дванадцяти з першого разу вгадати потрібні двері...
Поволік Рона до дверей. Їм залишалося буквально півметра, коли з протилежного боку зали різко відчинилися двері й увірвалося