Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Вона засміялася. Гаррі відчув величезне бажання обернутися й схопити її за горло, але стримався. Його шрам пульсував у м'якому тихому вечірньому повітрі, але ще не почав нестерпно пекти, а Гаррі знав, що це сталося б, якби Волдеморт налаштувався до вбивства.
- То... де ж вона? - не зовсім впевнено запитала Амбридж, коли Герміона заглибилася в ліс.
- Там, зрозуміло. - показала Герміона на темні дерева. - Її ж треба було добре сховати, щоб учні випадково не знайшли.
- Ну, так, - погодилася Амбридж трохи боязко. - Авжеж... дуже добре... то ви йдіть попереду.
- Може, дайте нам вашу чарівну паличку, якщо ми вже йдемо перші? - запитав Гаррі.
- Ні, Поттере, не дам, - солодко заперечила Амбридж штурхаючи його паличкою в спину. - Моє життя міністерство цінує значно більше, ніж ваше.
Коли вони зайшли у прохолодний затінок перших дерев, Гаррі спробував перехопити Герміонин погляд. Прогулянка Забороненим лісом без чарівних паличок здалася йому найнеобачнішим вчинком за весь сьогоднішній вечір. Але Герміона лише зневажливо глипнула на Амбридж і попрямувала просто в гущавину, йдучи так швидко, що коротконога Амбридж ледве за ними встигала.
- Ще далеко? - спитала Амбридж, коли її мантія роздерлася об кущ ожини.
- О, так, - відповіла Герміона, - вона захована надійно.
Гаррі охопила тривога. Герміона вибрала не ту стежку, що вела до Ґропа, а ту, яка три року тому привела його до лігва монстра Араґоґа. Герміони тоді з ним не було. Чи вона здогадується, яка небезпека чигає там на них?
- Е-е... ти впевнена, що це правильна дорога? - багатозначно запитав він.
- Так, - рипуче підтвердила вона, ламаючи зарості із зайвим, як він подумав, завзяттям. Позаду Амбридж перечепилася об деревце, що лежало на землі. Ніхто не зупинився, щоб допомогти їй устати.
Герміона прямувала вперед, голосно крикнувши через плече:
- Ще трохи далі!
- Герміоно, не кричи, - пробурмотів Гаррі, намагаючись від неї не відставати. - Нас може почути хто завгодно...
- Я цього й хочу, - ледь чутно відповіла вона, доки Амбридж, важко дихаючи, наздоганяла їх. - Побачиш...
Вони йшли ще досить довго і нарешті забрели в таку гущавину, що крони дерев узагалі не пропускали світла.
Знову, як і колись у цьому лісі. Гаррі відчув, що за ними стежать невидимі очі.
- Ще далеко? - сердито запитала ззаду Амбридж.
- Уже близько! - крикнула Герміона, коли вони вийшли на тьмяну й вогку просіку. - Ще трошечки...
Повітря пронизала стріла й грізно вп'ялася в дерево прямо над її головою. Звідусіль раптом почувся тупіт копит. Гаррі відчув, як задрижала під ногами земля. Амбридж вереснула і випхала його поперед себе, як щит...
Гаррі вирвався з її рук і озирнувся. Їх оточило з півсотні кентаврів, і всі вони цілилися у них з луків. Гаррі з Герміоною поволі позадкували до середини просіки, а Амбридж заскімлила з жаху.
- Хто ви такі? - пролунав голос.
Гаррі глянув ліворуч. З кола до них вийшов гнідий кентавр Маґор'ян. У руках, як і всі решта, він тримав натягнутого лука. Праворуч від Гаррі скімлила Амбридж, цілячись у кентавра тремтячою чарівною паличкою.
- Я запитав вас, люди, хто ви такі, - грубо повторив Маґор'ян.
- Я Долорес Амбридж! - вигукнула директорка пронизливим переляканим голосом. - Перший заступник міністра магії, а також директор і Верховний інквізитор Гоґвортсу!
- Ви з Міністерства магії? - перепитав Маґор'ян, а кентаври довкола неспокійно заворушилися.
- Саме так! - ще пронизливішим голосом підтвердила Амбридж. - Тож бережіться! За законами, затвердженими відділом нагляду й контролю за магічними істотами, напад покручів на людину...
- Як ви нас назвали? - крикнув дикий на вигляд вороний кентавр, у якому Гаррі впізнав Бейна. Решта кентаврів сердито загомоніли і ще дужче натягли тятиви луків.
- Не називайте їх так! - розлючено сказала Герміона, але Амбридж її мовби й не чула. Не зводячи з Маґор'яна тремтячої чарівної палички, вона провадила далі: - Закон номер 15 «Б» чітко зазначає: «Напад магічної істоти, що, як вважається, має наближений до людського інтелект, а отже, несе відповідальність за свої дії...»
- «Наближений до людського інтелект»? - перепитав Маґор'ян, а Бейн та деякі інші кентаври заревіли від гніву, б'ючи копитами землю. - Ми це вважаємо великою образою, людино! Наш інтелект, дякувати Богові, набагато перевершує ваш.
- Що ви робите в нашому лісі? - вигукнув суворий сивий кентавр, якого Гаррі з Герміоною бачили під час останньої подорожі в ліс. - Чого ви сюди прийшли?
- У вашому лісі? - перепитала Амбридж, трясучись тепер не тільки від жаху, а й від обурення. - Мушу нагадати - ви мешкаєте тут лише тому, що Міністерство магії дало вам дозвіл займати певні ділянки землі...
Стріла просвистіла над її головою, зачепивши волосся мишачого кольору. Амбридж оглушливо заверещала і затулила голову руками. Деякі кентаври схвально заревіли, а інші хрипко зареготали. Їхній дикий регіт луною розлігся темною просікою. Вони загрозливо затупотіли копитами.
- То чий це тепер ліс, людино? - закричав Бейн.
- Брудні покручі! - заверещала Амбридж, затуляючи голову руками. - Звірі! Дикі тварюки!
- Тихо! - крикнула Герміона, та було вже пізно. Амбридж махнула чарівною паличкою на Маґор'яна й вереснула:
- Зв'язатус!
Просто з повітря з'явилися мотузки, що, наче товстенні змії, міцно обмотали кентаврові груди й руки. Він гнівно заревів і став дибки, намагаючись вивільнитися, а інші кентаври кинулися в атаку.
Гаррі повалив Герміону на землю. Лежачи долілиць, він відчув дикий жах, коли навколо, мов грім, затупотіли копита, одначе кентаври з лютими криками їх перестрибували.
- Ні-і-і-і-і-і! - верещала Амбридж. - Ні-і-і-і-і-і-і... я перший заступник... не маєте права... пустіть мене, тварюки... ні-і-і-і-і!
Гаррі побачив червоний спалах і зрозумів, що вона спробувала вразити когось приголомшливим закляттям; а потім заверещала ще голосніше. Підвівши трохи голову, Гаррі побачив, що Бейн схопив Амбридж за поперек і підняв високо вгору. Вона звивалася й верещала з жаху. Її чарівна паличку впала на землю, і серце в Гаррі закалатало. Якби ж до неї дотягтися...
Та щойно він простяг руку, як на чарівну паличку наступило копито якогось кентавра й переламало її навпіл.
- Ану! - прогримів над Гарріним вухом голос, і груба волохата рука виринула мовби з повітря й поставила його на ноги. Герміону теж підняли з землі. Гаррі
