Казки Чаробору - Ольга Соболєва

- Та вже хочу! - скривився кіт. - Чому ти заговорив лише у Ярослави в руках?

Дзеркало на секунду глянуло у бік Баюна і відразу відповіло:

- Адже в тебе лапки, а в мене в інструкції чітко прописано «взяти в руку».

- І що? - вигукнув пухнастий співрозмовник. – Це дискримінація! Не кожен день тобі випадає честь із вченим котом працювати!

- Стоп-стоп, хлопці! - Ярослава поставила руку між учасниками сварки. - Я взагалі нічого не розумію. Ми мали шукати селище Домовиків. Навіщо нам Дзеркало?

- Так, навіщо вам Дзеркало? - запитав чарівний предмет.

- Тому що нам треба подивитися дорогу туди, - невдоволено відповів Баюн.

- Ви ж учора сказали, що знайшли дорогу до селища домовиків! – обурилася Ярослава.

- Ну… - зам'явся кіт. - Розумієш, карт цього місця не існує і точних покажчиків немає. Але ми, напевно, знаємо, що Дзеркало зможе нам допомогти.

- У моїх списках згадок про селище домовиків немає, - відповів чарівний предмет. – І хотілося б допомогти, та не знаю нічого.

- А це не зовсім так, - самовдоволено підняв ніс Баюн. - Ти покращена модель, а значить, якщо чогось не знаєш, то хоча б можеш показати це у реальному часі. Тому, Дзеркало, покажи нам селище домовиків.

– Ну, якщо так підійти до питання, то будь ласка, – відповів чарівний предмет.

Його поверхню покрила невелика бриж і з'явилася хаща лісу. Для Ярослави вона виглядала, як звичайнісінька, але ось Баюн дуже довго розглядав зображення і невдоволено шипів на Дзеркало, коли щось здригалося чи викривлювалося.

Так тривало доти, доки сонце повністю не зійшло над обрієм. Наступної миті кіт переможно вигукнув:

- Ага! Я знаю, в який бік нам йти, навіть бачу на тлі орієнтир.

- Сподіваюся, ти не помиляєшся, - мимоволі промовила Ярослава.

- І ця туди ж! - пирхнув Баюн і награно притиснув вуха у образі. - Так, вченого кота скривдити легко. Це може кожен. Ми ж таке собі – чарівні вихованці. Та які там почуття можуть бути…

- Ну вибач мене, - Ярослава примирливо погладила кота по загривку. - Я тобі довіряю. Раз сказав, що знаєш дорогу, то знаєш дорогу.

- Що, правда довіряєш? – примружився Баюн.

- Правда-правда, - кивнула дівчина.

- Тоді захопи свій новомодний спрей від комарів та чоботи гумові, а то болотом занадто вже довго доведеться блукати, - сказав кіт і гордо зник у сінях хати.

- Тільки не кажи, що ми знов йдемо на якесь болото, - кричала вслід Баюну Ярослава.

Кіт тактовно промовчав і вважав за краще перекусити.

Від авторки:

Вітаю вас, любі читачі. Ця книга сповнена чарів та слов'янських легенд. Тому в своєму інстаграмі я розповідаю про міфічних створінь, а також візуалізую їх. Цікаво? Тоді знаходьте мене ( olha_sobolieva ) та приєднуйтесь до захоплюючих історій ❤️❤️❤️