Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Але ж вони дуже-дуже нещасні! - стривожено урвала його Парваті. - Тобто приносять різні страшні нещастя тим, хто їх бачить. Професорка Трелоні якось мені розповідала...
- Нє-нє-нє, - зареготав Геґрід, - то лише забобони, вони не приносят жодних нещасть, вони страшенно розумні й корисні! Звісно, багато праці не мают, в основному тягнут шкільні диліжанси, хіба що Дамблдорові треба десь далеко їхати і він не хоче являтися... а ось ще їдна парочка, гляньте.
З-за дерев повільно вийшло ще двоє коней. Один ледь не зачепив Парваті, і та здригнулася й щільніше притислася до дерева зі словами: «Я, здається, щось відчула, поруч зі мною!»
- Не журися, він тобі ніц не зробить, - терпляче заспокоїв її Геґрід. - Ану, хто мені може відповісти, чому дехто їх бачит, а дехто ні?
Руку підняла Герміона.
- Ану, кажи, - всміхнувся до неї Геґрід.
- Тестралів можуть побачити тільки ті люди, - затарабанила вона, - які бачили смерть.
- Цілком правильно, - урочисто підтвердив Геґрід, - десять очок Ґрифіндору. Отже, тестрали...
- Гм, гм.
То надійшла професорка Амбридж. Вона стояла недалечко від Гаррі у своєму зеленому капелюшку й плащі, наготувавши записничок. Геґрід, який ще ніколи не чув її робленого кахикання, стурбовано глянув на найближчого тестрала, явно вважаючи, що той звук іде від нього.
- Гм, гм.
- О-о,моє вітаннєчко! - усміхнувся Геґрід, побачивши нарешті, хто саме кахикає.
- Ви отримали записку, вислану вам уранці? - запитана Амбридж так само голосно й повільно, як вона розмовляла з ним і раніше, наче зверталася до якогось не дуже кмітливого іноземця. - 3 повідомленням, що я буду інспектувати ваш урок?
- Аякже, - радісно підтвердив Геґрід. - Тішуся, що ви знайшли нас отут! Як ви самі видите... чи, може... ви ж їх вадите? Ми ниньки вивчаємо тестралів...
- Даруйте? - голосно перепитала професорка Амбридж, приклавши руку до вуха й насупившись. - Що ви сказали?
Геґрід трохи розгубився.
- Е-е... тестралів! - гукнув він. - Великих... е-е... крилатих коней, ви ж маєте знати!
Він замахав, наче крильми, своїми величезними руками. Професорка Амбридж здивовано підняла брови й забурмотіла, записуючи в нотатник: - Мусить... вдаватися... до... примітивної... жестикуляції.
- Ну... файно... - сказав Геґрід і дещо розгублено повернувся до учнів, - е-е... то що я там казав?
- Схоже, що...в нього... дуже... погана... короткочасна... пам'ять, - бурмотіла Амбридж досить голосно, щоб усі її чули. Драко Мелфой мав такий вигляд, ніби вже настали різдвяні канікули. А ось Герміона вся почервоніла від ледве стримуваної люті.
- Ага, отож бо, - пригадав Геґрід, тоді стурбовано глянув на нотатник Амбридж, але героїчно повів далі: - То я си хтів вам розповісти, де ми взяли той табун. Отож ми почали з самця і п'яти самиць... Оцей, - він погладив коня, що прийшов найперший, - його ім'я Тенебрус, він мій улюбленець, перший, шо си народив у цьому лісі...
- Чи вам відомо, - перебила його Амбридж, - що за класифікацією Міністерства магії тестрали належать до небезпечних істот?
Серце Гаррі каменем упало в грудях, але Геґрід лише реготнув.
- Тестрали цілком безпечні! Ну, можуть трохи вкусити, якщо ви їх сильно рознервуєте...
- Виявляє... ознаки... задоволення... коли... йдеться... про... насильство, - забурмотіла Амбридж, знову шкрябаючи в записнику.
- Нє... чекайте! - стривожився Геґрід. - Та ж вас і пес укусить, якщо ви його почнете цькувати... а тестрали мають погану репутацію лишень через ті балачки про смерть... люди си гадали, що вони їм провіщают лихо. Просто ніц не розуміли, та й усьо!
Амбридж нічого не відповіла. Зробила останній запис, тоді глянула на Геґріда і знову дуже голосно й повільно проказала: - Прошу продовжувати урок. Я пройдуся, - вона вдала, що ходить (Мелфой і Пенсі Паркінсон мало не луснули зі стримуваного реготу), - ...між учнями, - показала на окремих школярів, - і задам їм запитання. - Показала на рот, ніби щось говорить.
Геґрід дивився на неї і ніяк не міг збагнути, чого це вона поводиться так, ніби він не розуміє нормальної мови. У Герміони від люті аж сльози на очах виступили.
- Меґера, гидка меґера! - шепотіла вона, коли Амбридж рушила до Пенсі Паркінсон.
- Е-е... файно, - пробелькотів Геґрід, намагаючись зосередитися на уроці, - отже... тестрали. Так. Ну, з ними си пов'язано купу файних речей...
- Чи все ви розумієте, - дзвінко запитала професорка Амбридж у Пенсі Паркінсон, - коли говорить професор Геґрід?
У Пенсі, як і в Герміони, теж виступили сльози на очах, але від сміху. Відповідь її була нерозбірлива, бо вона мусила тамувати хихотіння.
- Ні... бо... ну... він так говорить, ніби постійно рохкає...
Амбридж записала це в нотатник. Геґрід почервонів вільними від синців ділянками обличчя, але зробив вигляд, ніби не почув відповіді Пенсі.
- Е-е... так... файні речі про тестралів. Коли їх приборкати, як оцих, то ви вже ніколи й ніде не загубитеся. У них дивовижне чуття напрямку. Просто кажете їм, куди би ви хтіли, і...
- Якщо вони, тіла, тебе зрозуміють, - голосно прокоментував Мелфой, і Пенсі Паркінсон знову почала труситися від реготу. Професорка Амбридж поблажливо всміхнулася, а тоді звернулася до Невіла.
- Ти бачиш тестралів, Лонґботоме? - запитала вона.
Невіл кивнув головою.
- А чию смерть ти бачив? - байдуже поцікавилася вона.
- Мого... мого дідуся, - затинаючись, відповів Невіл.
- І що ти про них думаєш? - показала вона своєю короткопалою рукою на коней, які вже обгризли коров'ячу тушу аж до кісток.
- Е-е... - нервово відповів Невіл, зиркнувши на Геґріда. - Ну... вони... е-е... нормальні...
- Учні... занадто... залякані... щоб... визнати... свій... страх, - забурмотіла Амбридж, роблячи черговий запис.
- Ні! - розпачливо вигукнув Невіл. - Я їх не боюся!
- Усе гаразд, - поплескала Невіла по плечу Амбридж з усерозуміючою, на її думку, усмішкою. Гаррі ця усмішка здалася зловісною. - Геґріде, - знову повернулася вона до вчителя й заговорила так само голосно й повільно, - гадаю, я вже маю досить інформації. Ви отримаєте, - (вона вдала, що бере щось прямо з повітря перед собою) - результати інспектування - (показала на записник) - впродовж десяти днів. - Підняла вгору десять куцих жирних пальців, а тоді, по-ропушачому широко всміхаючись з-під свого зеленого капелюшка, подріботіла
