Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Ти не забився?
- Та ні, - похмуро відповів Гаррі, схопився за її простягнену руку і звівся на ноги. Мадам Гуч помчала до якогось слизеринського гравця, що кружляв угорі, хоч Гаррі під цим кутом не було видно, до кого саме.
- Це той дебільний Креб, - сердито вигукнула Анжеліна, - він лупнув бладжером у ту мить, як побачив, що снич у тебе... Але ми, Гаррі, виграли, ми перемогли!
Гаррі почув за спиною пирхання й озирнувся, усе ще міцно стискаючи в руці снича. Неподалік приземлився Драко Мелфой. Поблідлий від люті, він усе ж не стримався, щоб не поглузувати.
- Що, врятував Ронові шию? - кинув він Гаррі. - Карочє, я ще не бачив бездарнішого воротаря... але ж він для нас пропустить все... закайфував від моїх віршів, Гарік?
Гаррі не відповів. Він відвернувся, зустрічаючи гравців своєї команди, що приземлялися одне за одним, щось вигукували й переможно трясли кулаками в повітрі. Усі, крім Рона, який зліз зі своєї мітли біля воріт і тепер поволі й самотньо плентався до роздягалень.
- Карочє, ми хотіли написати ще кілька куплетів! - крикнув Мелфой, коли Кеті та Алісія кинулися обіймати Гаррі. - Але не змогли підібрати риму до «жирна й бридка»... хотіли ще заспівати про його стару...
- І хто б ото казав, - зневажливо зиркнула на Мелфоя Анжеліна.
- ...а ще не змогли ніде припасувати «нікчемний невдаха»... ну, знаєш, тіпа, про його старого...
До Фреда й Джорджа дійшло, що верзе Мелфой. Ще не потиснувши як слід Гаррі руку, вони стрепенулися і зиркнули на Мелфоя.
- Не займай його! - миттю схопила Фреда за руку Анжеліна. - Не займай його, Фреде, нехай поверещить, він просто казиться, що продув, пихате мале...
- ...але ж ти кайфуєш від Візлів, правда, Поттер? - глузливо вишкірився Мелфой. - Проводиш там канікули і все таке? Не розумію, як ти витримуєш той сморід. Та, видно, після маґлівського притулку навіть візлівська халупа тобі тіпа французьких одеколонів...
Гаррі ледве стримував Джорджа. Тим часом Анжеліна, Алісія й Кеті спільними зусиллями не давали Фредові стрибнути на Мелфоя, що відверто з цього насміхався. Гаррі роззирнувся за мадам Гуч, але та й досі шпетила Креба за його підступний удар бладжером.
- А може, - позадкував, регочучи, Мелфой, - ти ще пам'ятаєш, як смерділа хата твоєї старої, Поттер, і візлівський свинюшник тобі, тіпа, про неї нагадує...
Гаррі навіть не помітив, коли відпустив Джорджа. Усвідомив тільки, що вони удвох біжать до Мелфоя. Геть забув, що на них дивляться всі вчителі, прагнув лише завдати Мелфоєві якомога сильнішого болю. Не гаючи часу, щоб витягти чарівну паличку, він просто розмахнувся кулаком, в якому стискав снича, і лупнув Мелфоя в живіт...
- Гаррі! ГАРРІ! ДЖОРДЖ! НЕ СМІЙТЕ!
Він чув дівчачий вереск, Мелфоєві крики, Джорджеві лайки, пронизливий суддівський свисток і ревіння юрби довкола, але ні на що не зважав. І лише тоді, як хтось поблизу крикнув «Імпедімента!» і його збило з ніг на спину потужним закляттям, Гаррі нарешті перестав гамселити Мелфоя.
- Що ти витворяєш? - закричала мадам Гуч, коли Гаррі схопився на ноги. Схоже було, що саме вона зупинила його закляттям. В одній руці мадам Гуч тримала свисток, а в другій - чарівну паличку. Її мітла лежала неподалік. Мелфой скрутився на землі, він скімлив і стогнав, а з його носа текла кров. Джорджева губа розпухла, Фреда й далі ледве втримували три загонички, а Креб ґелґотав десь позаду. - Я ще не бачила такої поведінки... назад у замок, обидва! І просто до кабінету вашої виховательки! Ідіть! Негайно!
Гаррі й Джордж повернулися й пішли з поля, важко дихаючи й не кажучи один одному ні слова. Галас юрби стихав, а коли вони зайшли у вестибюль, то не чули вже нічого, окрім власних кроків. Гаррі відчув, що в його правій руці, суглоби якої були подряпані об Мелфоєву щелепу, і досі щось пручається. Він глянув і побачив срібні крильця снича, що стирчали з-під його пальців, вириваючись на свободу.
Не встигли вони підійти до кабінету професорки Макґонеґел, як почули в коридорі за своїми спинами її швидкі кроки. На шиї в неї був ґрифіндорський шарф, але вона зірвала його тремтячими від люті руками.
- Туди! - розгнівано вказала на двері. Гаррі й Джордж зайшли до кабінету. Макґонеґел обійшла довкола стола, глянула на них, тремтячи від злості, і шпурнула на підлогу ґрифіндорський шарф.
- Ну? - гаркнула вона. - Я ще не бачила такого ганебного видовища. Двоє на одного! Негайно поясніть!
- Мелфой нас спровокував, - промимрив дерев'яним голосом Гаррі.
- Спровокував? - закричала професорка Макґонеґел і грюкнула кулаком об стіл, аж з нього впала й розкрилася картата бляшанка, з якої висипалися на підлогу імбирні тритони. - Він програв! Це що, незрозуміло? Авжеж, він прагнув вас спровокувати! Але що він такого міг сказати, що ви накинулися вдвох?!
- Він образив моїх батьків, - буркнув Джордж. - І Гарріну маму.
- Але замість того, щоб дати змогу розібратися з усім цим мадам Гуч, ви вчинили маґлівську бійку?! - закричала професорка Макґонеґел. - Чи ви хоч розумієте, що?..
- Гм, гм.
Гаррі й Джордж миттєво озирнулися. У дверях стояла Долорес Амбридж, закутана в зелений твідовий плащ, що лише підкреслював її схожість з велетенською ропухою. Вона посміхалася тією жахливою, бридкою, лиховісною посмішкою, яка в Гаррі асоціювалася з неминучим нещастям.
- Чи не потрібна моя допомога, професорко Макґонеґел? - запитала Амбридж своїм отруйно-солодким голосом.
Обличчя професорки Макґонеґел налилося кров'ю.
- Допомога? - стримано перепитала вона. - У якому розумінні допомога?
Професорка Амбридж зайшла до кабінету, усе ще гидко всміхаючись.
- Я гадала, що ви будете вдячні прийняти деякі авторитетні поради.
Гаррі не здивувався б, якби з ніздрів професорки Макґонеґел вилетіли іскри.
- Ви помилилися, - відрізала вона й повернулася до професорки Амбридж спиною. - А ви, хлопці, слухайте мене уважно. Мене не цікавить, як саме провокував вас Мелфой. Нехай би він навіть образив кожнісінького члена ваших родин! Ваша поведінка була огидна, і я призначаю кожному з вас по тижню покарання! Не дивися так на мене, Поттере, бо ти це заслужив! А якщо ви коли-небудь...
- Гм, гм.
Професорка Макґонеґел заплющила очі, немовби
