Зоряний Корсар - Олександр Павлович Бердник

— Певність не виключає сумніву, — заперечила Громовиця. — Певність — це не універсальне рішення тієї чи іншої проблеми. Певність — то віра в смисл буття, у доцільність існування й пошуку. Але сумнів — то вибір правильного шляху. А ти не шукаєш, ти поклався на авторитет старшого.

Вони розійшлися з гіркотою в серцях. А потім вона зникла. Меркурій дізнався, що група Багатомірності покинула систему Ари для дуже важливого експерименту, запропонованого самим Аріманом. І ось тепер вони повернулися…

Попереду Горикорінь і Громовиця. За ними — Владисвіт, Сократ, Чайка, Юліана, Інеса. Чотири юнки і троє юнаків. Блакитна тканина щільно облягає прекрасні тіла, на грудях золотіють спіралі — символи Безміру, волосся юнаків хвилями спадають на плечі, у дівчат зав’язане тугими вузлами. Меркурій мимоволі порівняв Арімана з прибульцями. І краса Головного Координатора померкла перед гармонією і простотою Космократорів. Чому? Де причина? Адже форми у більшості з них менш довершені, ніж у Арімана! Та є щось невловиме, щось у синтезі непомітних деталей внутрішнього та зовнішнього світу, що дає таку разючу відмінність.

Громовиця метнула погляд понад рядами мислителів. її блакитні очі торкнулися Меркурія, потемніли. Радіє чи ні? Він намагався ввійти з нею в контакт особистим психокодом, але Громовиця мовчала. Німо в просторі, тільки чути грозове тремтіння її душі. З чим вони прийшли сюди, на конгрес, які новини принесли для системи?

Суворо замкнуті вуста Громовиці, довгі вії опущені. Космократори сіли, лише Горикорінь очікує. Він стріпнув білосніжним волоссям, глянув на Арімана. Зал завмер.

— Експеримент проведено? — гучно запитав Головний Координатор.

— Так, — відповів Горикорінь.

— Успіхи?

— Є.

— Доповіси пізніше. Я радий, — усміхнено сказав Аріман. Він окинув поглядом аудиторію.

— Браття! Наш конгрес обмежено мізерною кількістю учасників. Ви знаєте чому. Проблеми гострі, небезпечні. Широке обговорення викличе небажані наслідки. Повернення групи Багатомірності — до речі. Сьогодні я запропоную вам радикальний експеримент. Кілька слів по суті. Пізніше — слово спеціалістам.

Перше: всім відома криза система Ари. Ми можемо багато, ми можемо майже все. І ми безсилі. Ні творення сонць чи галактик, ні мандри у нескінченність, ні перебудова системи, ні насолоди — ніщо не врятує нас від спаду психопотенції. Коло замкнулося, ми розкрили всі можливості, закладені в нашому єстві. Необхідні нові шляхи пошуку — цілком відмінні від усіх попередніх. Ясно, що рішення повинне бути парадоксальним. Звичні проекти не допоможуть. Хто хоче сказати?

— Я, — сказав Діон, координатор третього сектора. — Спад психопотенції пояснюється просто. Ми вирівняли можливості всіх індивідів. Все досяжне. Все є. Могутня лавина технічних посередників виконує будь-яке тривіальне бажання. Дух заснув, для нього нема сфери боріння.

— Що пропонуєш? — запитав Аріман.

— Повернення предковічних циклів. Амфітеатр зітхнув.

— Що це принесе для рішення проблеми? — запитав Аріман.

— Відродження психопотенції. Хай навіть на примітивній основі. Радість первісного світовідчуття. А потім можна буде повернути жителів, збагачених первісним досвідом, до попереднього рівня.

— І знову — замкнуте коло, — іронічно сказав Аріман, блиснувши вогняними очима. — Знаю: багато дітей прагне повернутися до предковічності і навіть дикунства. Запитайте космослідчого Меркурія — у нього досить прикладів. Але ж це не рішення. Негоже нам бавитися вичерпаними циклами. Хто ще?

— Я, — мовила Селена, вчителька Вищого Циклу Головного Сектора. — Треба шукати вихід у глибших вимірах. Сформувати ще складніший організм, динамічніший і мінливіший, що приніс би нові перспективи діяння. Відомо, що кожна еволюційна ступінь, яку ми долали, розширювала сприйняття до неймовірності. Чому Координаційний центр не враховує цієї можливості?

— Враховує, — заперечив Аріман. — Ми думали і експериментували. Матерія має бар’єр мінливості. Ми вичерпали семеричну октаву. Ми замкнули вселенський цикл. Квантовий характер часу й простору не дозволяє нам збудувати восьму ступінь буття. Її практично нема. Світ форм не може перейти кордон семеричного акорду Великої Матері. Грати без музичного інструмента — ось що ти пропонуєш, люба Селено! Хіба це можливо?

— Можливо, — твердо сказав Горикорінь, порушивши напружену тишу.

— Ти, друже? — здивувався Аріман.

— Я.

— Ти відстоюєш такий абсурд?

— Істину, а не абсурд.

— Гаразд. Ти висловиш свою думку! Селено, ти закінчила?

— Так, — сумно озвалася Селена, сідаючи. — Певно, ти сказав правду, Арімане. Горикорінь лише щирий товариш. Він дав мені духовну підтримку, але не реальне рішення…

— Я скажу пізніше, — суворо сказав Горикорінь. — Продовжуй, Арімане.

— Гаразд. Хто ще скаже?

— Я, — озвався Боритор, найстаріший вчений системи, аскетичний, високий, незворушний. Він постояв трохи мовчки, пожувавши губами, ніби пробував на смак ті слова, які хотів промовити. — Я хочу з усією відповідальністю заявити, що ви, дорогі браття, ведете безплідну дискусію. Нічого конгрес не вирішить. Нічого не принесе. Будь-які проекти, рішення безсилі зупинити старіння системи. Те, що почалося, повинно вмерти. Ми зупинили фізичну смерть людини, але природа помстилась нам. Не можна порушувати рівноваги. Занепад психіки — закономірне явище, плід нашого зарозумілого, безглуздого втручання у злагоджений хід природи. Вона — Велика Мати — породила нас у вселенському ритмі як органічні акорди мелодії космосу. Так було доти, поки ми не оволоділи власною еволюцією. Пізніше ми вийшли з її законів і почали проголошувати свої, не звіряючи їх з велінням природи. Незалежного світу ми не змогли створити, а порушена мелодика Матері привела до занепаду.

— Що ж ти пропонуєш, Бориторе? — насмішкувато спитав Аріман. — Теж повернення до предковічності?

— Ще далі, — одрізав Боритор. — До первісної тиші. До небуття.

Меркурій насторожився. Що він каже? Ті ж самі слова, що їх недавно промовила дівчина-самовбивця. Мікроби психічного розладу летять у просторі, вони заражають уже мудрих і древніх учених.

— Поясни своє слово, Бориторе, — сказав Аріман.

— Поясню. Я пропоную знищити систему. Перевести ЇЇ в стан вакууму. Ми це можемо, ви знаєте, що я не висуваю нездійсненного проекту.

Хвиля гніву й сміху хлюпнула в незримі стіни Тартара.

— А далі? — поцікавився Аріман, зберігаючи спокій і повагу до вченого.

— Далі нехай природа діє