Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Мама з татом щойно прислали назад Гедвіґу. - Сова послужливо злетіла вгору й усілася зверху на свою клітку. - Ти вже готовий?
- Майже. З Джіні все гаразд? - поцікавився Гаррі, нап'ялюючи окуляри.
- Місіс Візлі привела її до тями, - відповіла Герміона. - Але тепер Дикозор скаржиться, що нам не можна виходити, доки не з'явиться Стержис Подмор, бо інакше не вистачатиме одного охоронця.
- Охоронця? - перепитав Гаррі. - Ми повинні їхати на Кінґс-Крос з охороною?
- Ти повинен їхати на Кінґс-Крос з охороною, - виправила його Герміона.
- Навіщо? - роздратувався Гаррі. - Я думав, що Волдеморт зараз заліг на дно. Чи ти хочеш сказати, що він раптом нападе на мене з-за сміттєвого бачка?
- Не знаю, просто так каже Дикозор, - неуважно відповіла Герміона, зиркаючи на годинник, - але якщо ми зараз не вирушимо, то вже напевно пропустимо поїзд...
- МОЖЕ, ВИ ВСІ НАРЕШТІ-ТАКИ СПУСТИТЕСЯ ДОНИЗУ! - заволала місіс Візлі, і Герміона, підстрибнувши, мов ошпарена вибігла з кімнати. Гаррі схопив Гедвіґу, безцеремонно запхнув її у клітку й поспішив за Герміоною, волочачи валізу.
Портрет місіс Блек з люті аж вив, але ніхто й не намагався затулити його портьєрами, бо галас у коридорі все одно не дав би їй заснути.
- Гаррі, підеш зі мною й Тонкс, - гаркнула місіс Візлі, перекрикуючи безперервне верещання: «БРУДНОКРОВЦІ! ПОГАНЬ! ПОРОДЖЕННЯ НЕЧИСТІ!» - Валізу й сову залиш, про багаж подбає Аластор... О Господи, Сіріусе, Дамблдор же сказав тобі «ні»!
Біля Гаррі, що перелазив через численні валізи, добираючись до місіс Візлі, з'явився схожий на ведмедя чорний пес.
- Чесне слово... - У голосі місіс Візлі чувся розпач. - Що ж, роби як знаєш!
Вона рвучко відчинила вхідні двері й вийшла під лагідне вересневе сонце. Гаррі й пес пішли за нею. Двері зачинилися за їхніми спинами, й верески місіс Блек одразу стихли.
- А де Тонкс? - поцікавився Гаррі, коли вони зійшли кам'яними сходами будинку номер дванадцять, який зник, Щойно вони ступили за поріг.
- Вона чекає нас трохи далі, - сухо відказала місіс Візлі, намагаючись не дивитися на чорного пса, що підстрибом біг коло Гаррі.
На розі їх привітала якась старенька. Вона мала сиве волосся з дрібними кучериками та пурпурового капелюха у формі пиріжка.
- Здоров був, Гаррі! - підморгнула вона йому. - Треба поспішити, Молі, - додала бабця, зиркаючи на годинник.
- Та знаю, знаю,- простогнала місіс Візлі, прискорюючи кроки, - але Дикозор хотів чекати Стержиса... якби ж то Артур знову організував нам машини з міністерства... але Фадж тепер не позичить йому й порожньої чорнильниці... і як ті маґли витримують подорожі без чарів...
А от великий чорний пес радісно гавкав і стрибав навколо них, ганяючись за голубами і за власним хвостом. Гаррі не міг стримати сміху. Сіріус дуже довго не виходив з будинку. Місіс Візлі стисла вуста майже так, як тітка Петунія.
Пішки вони дійшли до вокзалу Кінґс-Крос за двадцять хвилин, і за цей час не сталося нічого вартого уваги, хіба що Сіріус на втіху Гаррі налякав одного-двох котів. На самому вокзалі вони затрималися, ніби випадково, біля перегородки між дев'ятою та десятою платформами, пересвідчилися, що все спокійно, а тоді по черзі сперлися на перегородку й легко пройшли крізь неї на платформу дев'ять і три чверті. Там уже стояв «Гоґвортський експрес», випльовуючи пару впереміш із сажею на платформу, заповнену учнями та їхніми родинами. Гаррі вдихнув знайомий запах і відчув, як поліпшується настрій... Нарешті він повертався...
- Сподіваюся, ніхто не спізниться, - стривожено мовила місіс Візлі, озираючись на ковану залізну арку, що дугою нависала над платформою і крізь яку заходили новоприбулі.
- Класний пес, Гаррі! - гукнув йому високий хлопець з копицею дрібних кісок.
- Дякую, Лі, - усміхнувся Гаррі, а Сіріус несамовито замахав хвостом.
- Ох, нарешті, - полегшено зітхнула місіс Візлі, - ось і Аластор з багажем, дивіться...
Муді низько натяг на свої різнокаліберні очі кепку носильника і шкутильгав крізь арку, штовхаючи візок з валізами.
- Усе гаразд, - пробурмотів він місіс Візлі і Тонкс, - Нам, начебто, ніхто не сів на хвіст...
Ще за кілька секунд на платформі з'явився містер Візлі з Роном та Герміоною. Вони майже розвантажили Дикозорів візок з багажем, коли прибули Фред, Джордж та Джіні з Люпином.
- Мали якісь проблеми? - прохрипів Муді.
- Жодних, - відповів Люпин.
- Я все ж повідомлю Дамблдорові про Стержиса, - пообіцяв Муді, - це вже вдруге на цьому тижні він не з'являється. Стає такий самий ненадійний, як і Манданґус.
- Що ж, бережіть себе, - потис усім долоні Люпин. Останнім він попрощався з Гаррі й поплескав його по плечу. - Ти теж, Гаррі. Будь обережний.
- Ніде не висовуйся і будь пильний, - потис Гарріну руку Муді. - І не забувайте всі - не пишіть нічого зайвого. Якщо в чомусь сумніваєтесь, то в листі краще про це взагалі не згадувати.
- Я така рада, що з вами всіма познайомилася, - сказала Тонкс, пригортаючи до себе Герміону й Джіні. - Маю надію, що скоро побачимось.
Пролунав останній свисток. Учні, що й досі були на платформі, поспішили у вагони.
- Швидко, швидко, - розгублено бурмотіла місіс Візлі, обіймаючи всіх підряд. Гаррі попався їй двічі. - Пишіть... будьте чемні... якщо забули щось, то ми вам вишлемо... залазьте вже, залазьте, мерщій...
Великий чорний пес раптом став на задні лапи, а передні поклав Гаррі на плечі, проте місіс Візлі підштовхнула Гаррі до дверей вагона й зашипіла: - Господи, Сіріусе, поводься як пес!
- До зустрічі! - гукнув Гаррі у відчинене вікно, коли поїзд рушив з місця, а Рон, Герміона й Джіні махали руками з-за його спини. Постаті Тонкс, Люпина, Муді, містера й місіс Візлі швидко зменшилися, але чорний пес іще мчав наввипередки з поїздом, метляючи хвостом. Люди на платформі реготали, дивлячись, як він женеться за вагоном, але колія зробила вигин, і Сіріус зник з очей.
- Йому не треба було приходити з нами, - стурбовано сказала Герміона.
- Ой, не починай, - скривився Рон, - він, бідолаха, місяцями не бачив денного світла.
- Годі базікати, - плеснув у долоні Фред. - Нам ще треба обговорити з Лі деякі справи. Бувайте,
