Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Обличчя місіс Візлі спохмурніло: мітли були дорогі.
- Не якусь особливу! - поспіхом додав Рон. - Просто... і просто новішу, на заміну...
Місіс Візлі мить повагалася, а тоді знов усміхнулась.
- Обов'язково купимо... ну, то я побіжу, якщо треба купити ще й мітлу. До зустрічі... мій Рончик - староста! Не забудьте поскладати валізи... староста... ой, я така приголомшена!
Вона ще раз цмокнула Рона в щоку, зашморгала носом і квапливо вибігла з кімнати.
Фред із Джорджем перезирнулися.
- Ти не образишся, якщо ми не будемо тебе цілувати? - удавано стурбувався Фред.
- Якщо хоч, можемо зробити реверанс, - додав Джордж.
- Ой, та відчепіться, - вовком глянув на них Рон.
- Бо що? - поцікавився Фред з капосною посмішкою. - Призначиш нам покарання?
- Цікаво було б на це подивитися, - глузливо реготнув Джордж.
- Він так і зробить, якщо дасте привід! - розсердилася Герміона.
Фред з Джорджем розреготалися, а Рон пробурмотів: «Та перестань, Герміоно».
- Тепер доведеться стежити за кожним своїм кроком, Джорджику, - удавано затремтів Фред, - з такими двома наглядачами...
- Так бачу, нашим правопорушенням нарешті покладено край, - скрушно похитав головою Джордж.
І близнюки роз'явилися з гучним ляскотом.
- Ну й парочка! - Герміона розлючено глянула на стелю. З кімнати над ними долинав гомеричний регіт Фреда і Джорджа. - Роне, не звертай на них уваги, просто вони тобі заздрять!
- Не думаю, - засумнівався Рон, також позираючи на стелю. - Вони завжди казали, що старостами стають тільки ідіоти... зате, - додав він значно бадьоріше, - у них ніколи не було нових мітел! От би поїхати з мамою, щоб вибрати самому... на «Німбуса» їй не вистачить грошей, але з'явилася нова модель «Чистомета», було б класно... так, мабуть, піду скажу їй, що хотів би мати «Чистомет», просто, щоб вона знала...
Він вискочив з кімнати, залишивши Гаррі наодинці з Герміоною.
Гаррі чомусь відчув, що не хоче дивитися на Герміону. Він підійшов до ліжка, забрав чисті мантії, що їх принесла місіс Візлі, і зробив крок до своєї валізи.
- Гаррі?.. - невпевнено почала Герміона.
- Усе чудово, Герміоно, - якось нещиро, чужим голосом озвався Гаррі, так і не подивившись на неї, - класно. Староста. Супер.
- Дякую, - відповіла Герміона. - Е-е... Гаррі... ти не міг би позичити Гедвіґу, щоб я повідомила мамі з татом? Вони дуже зрадіють... бо староста - це те, що їм зрозуміло.
- Та будь ласка, - сказав Гаррі, не впізнаючи власного голосу. - Бери!
Він нахилився над валізою, поклав мантії на саме дно і вдав, ніби щось там шукає, а Герміона тим часом підійшла до шафи по Гедвіґу. Минуло кілька секунд. Гаррі почув, як зачинилися двері, але все ще не розгинався, прислухаючись. Було тихо, тільки хихотіла порожня картина на стіні й відригував кошик для сміття, що ніяк не міг перетравити совиний послід.
Гаррі випростався й озирнувся. Не було вже ні Герміони, ні Гедвіґи. Він підбіг до дверей, щільно їх причинив, а тоді поволі підійшов до ліжка і впав на нього, втупившись незрячими очима в шафу.
Він зовсім забув, що в п'ятому класі обирають старост. Він так боявся, що його виключать, що й не згадував про значки і те, кому вони дістануться. Але якби згадав... якби подумав про це... то чого міг би сподіватися?
«Не цього», - пролунав у голові тихий відвертий голос.
Гаррі замружився й затулив обличчя руками. Не варто брехати самому собі: якби він пам'ятав про значок старости, то сподівався б, що значок дістанеться йому, а не Ронові. Невже він стає таким зарозумілим, як Драко Мелфой? Невже вважає себе ліпшим за інших? Невже справді повірив, що кращий за Рона?
«Ні», - рішуче заперечив голос.
Це правда? Гаррі стурбовано прислухався до власного серця.
«Я кращий у квідичі», - озвався голос. - «Але нічим не кращий у всьому іншому».
Це абсолютна правда, подумав Гаррі. Він не вчився краще за Рона. А як же тоді життєві уроки? Як усі ті пригоди, що випали на їхню з Роном та Герміоною долю, відколи вони познайомилися у ГЬґвортсі, й через які їм загрожувало щось значно гірше, ніж виключення?
«Рон і Герміона були зі мною майже весь час», - нагадав голос у Гарріній голові.
- Майже, але не весь, - заперечив сам собі Гаррі. - Вони І не боролися разом зі мною з Квірелом. Не опинялися віч-на-віч з Редлом і Василіском. Не відганяли дементорів тієї ночі, коли втік Сіріус. Не були зі мною на цвинтарі тоді, коли повернувся Волдеморт...
І він знову відчув себе скривдженим, як тоді, у той перший вечір, коли прибув сюди. «Я зробив набагато більше, - обурено подумав Гаррі. - Зробив більше за них усіх!»
«Але, можливо, - справедливо зауважив голосочок, - можливо, Дамблдор обирає старост не на тій підставі, що вони постійно влазять у халепи... можливо, в нього інші критерії добору... У Рона є щось таке, чого бракує тобі..»
Гаррі розплющив очі й поглянув крізь пальці на пазуристі ніжки шафи, пригадуючи Фредові слова:» Ніхто при здоровому глузді не призначив би Рона старостою...»
Гаррі пирхнув зі сміху. Але за мить відчув сам до себе огиду.
Рон не просив Дамблдора, щоб той давав йому значок старости. Тут не було Ронової провини. Невже він, Гаррі, найкращий у світі Ронів приятель, ображатиметься, що не отримав значка, глузуватиме разом з близнюками за Роновою спиною, псуватиме радість Ронові, який уперше в житті бодай у чомусь переміг Гаррі?
Тут Гаррі знову почув на сходах Ронові кроки. Він встав, поправив окуляри і зобразив на обличчі усмішку якраз тоді, коли Рон відчинив двері.
- Ще встиг її впіймати! - радісно повідомив Рон. - Каже, що постарається купити «Чистомет».
- Класно, - погодився Гаррі, з полегкістю відчувши, що нещирі нотки в його голосі зникли. - Слухай... Рон... знаєш, ти молодець.
Посмішка на Роновім обличчі зів'яла.
- Ніколи б не подумав, що виберуть мене! - похитав він головою. - Думав, що старостою будеш ти!
- Та де там, зі мною у них було забагато мороки, - повторив Гаррі Фредові слова.
- Так, - погодився Рон, - можливо... ну що, пора пакувати валізи?
Дивовижно, як за той час, відколи вони сюди прибули, їм вдалося так порозкидати свої речі. Вони півдня збирали книжки
