Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

Я мовчала деякий час, даючи можливість йому обміркувати мої слова. І швидше за все, прийняти рішення. Звичайно, в глибині душі я сподівалася, що стала для нього також важлива, як і він для мене. Адже саме поруч з ним, я вперше відчула, що таке турбота батька і його підтримка. Мені подобається бути тут, і буде дуже боляче і важко все це кидати. Ні, це не означає, що я готова скласти лапки і померти. Ні, я буду жити, і нехай не поруч з ними, не в цій імперії, але я не дам себе вбити!

- Аріна, я не знаю, що ти там собі надумала, але краще тобі припинити про це думати - сказав раптом, виводячи мене з роздумів Леон - у тебе просто такий вираз обличчя, як ніби ти вже придумуєш шляхи відступу або втечі. Так, значить ти із-за грані? Але, як це можливо? Адже тварюки, які приходять до нас через грані, вибач але, ти мало на них схожа!

- Ти правий. Якщо ти мені зараз скажеш, що моє місце не поруч з тобою, і не тут, то я буду просити допомогти піти, сховатися. І я розумію, що таким чином підставлю тебе, тому буду просити допомогти зробити лише перший крок. А далі я сама.

- Хіба я сказав, що тобі не місце тут? Ні, моя дівчинка, вдруге я не дам тим створінням забрати мою дочку! - І бачачи моє здивоване обличчя, він додав - Так, саме дочка! У вирішенні питання з імператором, згадай - я пропонував саме роль батька. І не тому, що так треба було тоді. Ні, це дійсно моє бажання! І я не скажу, що ти повністю схожа на неї. Ні, ти інша, абсолютно інша! Але скажи хіба можна зрадити того, хто повернув тобі сенс життя, повернув бажання піднятися в небо. Аріна, я ніколи не був зрадником і зараз їм не стану!

І від його слів я банально розревілася. Знаєте, коли ти тягнеш на собі вантаж проблем, невирішених питань і таємниць, то тобі здається, що ти один: нікому не потрібний і нічого не значущий. І іноді, в житті з'являється потрібна людина, яка говорить потрібні слова, в потрібний час. І ти розумієш, що ти раптом, знову знайшов можливість дихати вільно на повні груди. Ні, вантаж нікуди не подівся. Він залишився. Ті проблеми, які потрібно вирішувати, теж нікуди не поділися. Але, у тебе з'явилася опора. Кожен пам'ятає фразу "зустрілися двв самотності", саме це і сталося з нами. Два самотності з різних світів, різної культури, з різними менталітетами, нормами і правилами. Але, з одним на двох бажанням жити! І зараз, втупившись в його плече, я розуміла, що не він, не я - не упустимо цей шанс на щасливий кінець нашої історії. Ми один одному потрібні. Йому потрібна дочка, а мені потрібен батько! І так, цю людину - я хочу назвати батьком! І не тому, що так треба, що це правильно або так вигідно. Ні! А тому, що так воно і є. Батьки, вони адже завжди батьки. І ким би не були їхні діти: успішними і багатими, діловими або навпаки останніми бандитами або закінченими алкоголіками. Для батьків діти завжди ідеальні, вони не погані, вони просто помилилися і оступилися.

І ось так, сидячи обнявшись на гойдалках, я розуміла, що для Леона абсолютно немає ніякої різниці, звідки я! Я просто є. Я поруч і цього для нього досить!

Ми просиділи до самого ранку. Він задавав питання, а я розповідала, як і що влаштовано у нас на Землі. Я сміялася від його дитячого захвату на, здавалося б, банальні речі, а він, жартуючи, хмурився і говорив: "Ось я посміюся, коли ти мене питати будеш, про щось з нашого світу".

І потім, він сказав, що в оранжереї я зробила деякі речі так, як хотіла б його дружина. Вона багато про це розповідала, що де і як буде, які квіти, де будуть рости, де будуть стояти лавки і гойдалки. Виявляється, він тут бував практично щоночі. Тому що, бачачи, як тут здійснюється мрії його дружини, він як би ставав ближче до неї. Він здивувався, як тонко я відчула і вгадала з облаштуванням оранжереї. А потім сказав, що якщо я хочу, він може поговорити з Нейтаном, він змусить його зрозуміти і передумати.

- Ні, Леон! Для мене важливо твоя підтримка і турбота, але це тільки між ним і мною. Я хочу попросити, щоб все, що я сказала тут, поки залишилося між нами. Я не те щоб боюся, ні. Просто відчуваю, що поки ще не час. Я, не знаю, як це пояснити, просто знаю і все!

- Добре, Аріна. Звичайно, але якщо що, то я перший в черзі, аби намилити йому шию - і ми розсміялися.

Ми вирішили, що пора йти готувати сніданок. Адже скоро наші гості прокинуться і як завжди гостей потрібно годувати. Тому, ми домовилися, що кожен приведе себе в порядок, і хвилин через п'ятнадцять зустрінемося на кухні.