Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

їх, тоді як вони очевидно вважали, що так. Проте, звісно, це завжди так, коли в тебе чисельна перевага. Цькувати можуть не тільки чоловіки. Перспектива бути викинутою з лазні за бійку, мене не надто приваблювала, тому я вирішила задовольнитися тим, що на виході почищу їхні гаманці.

Я прикрила очі рушником і мої думки повернулися до Тагота, і чи Хольгрен дійсно знайшов його.

 

Хольгрен запізнився на п‘ять хвилин, з в‘язкою пергаментів і сувоїв під пахвою однієї руки і рішучим виразом на обличчі. Він очистив витончений столик роботи Хелструма, на якому я обідала, і розгорнув намальовану ним самим мапу.

-- Ми тут, -- сказав він, тицьнувши вказівним пальцем у східне узбережжя Люсернії. – Я майже певен, що Тагот тут.

Він провів пальцем на величезну відстань на захід – більше як пів метра на мапі, що становило приблизно три тисячі кілометрів.

-- Ну, тоді відбій, -- сказала я. – Якщо він дійсно так далеко, ми не можемо йти на його пошуки. Якщо ти помиляєшся на рахунок місця його знаходження, або якщо від нього нічого не залишилося, ми змарнуємо майже рік, може більше, щоб добратися туди й назад. Май голову на плечах, Хольгрене.

-- Та маю. Згоден, відстань велетенська. Тому я спробую телепортувати нас туди.

-- Що?

-- Згідно з текстами Боска, які ти для мене здобула, Тагот було збудовано на вузлі кількох потужних силових ліній. Я перенесу нас до такого вузла. Все повинно відбутися миттєво.

-- Завжди, коли ти кажеш такі слова як “спробую”, або “повинно відбутися”, в мене холоне кров.

-- Твоя тривога безпідставна. Якщо я зазнаю невдачі, чари розсіються і портал не відкриється. Немає жодної можливості, що з тобою трапиться щось погане, я подбаю про це.

-- А з тобою?

-- Зі мною все буде гаразд.

-- Сказав, як справжній брехун. Признавайся.

-- Чесно? Не знаю. Існує шанс, що нічого не трапиться. Існує також шанс на цілий ряд наслідків, від ледь незручних до геть неприємних.

-- Найгірший з яких, це…?

-- Найгірший з яких, це коли мене розірве на дрібні шматки. Але шанс на це мізерний.

-- Тобі не здається, що це трохи неправильний метод шукати безсмертя?

-- Амро, якби я все своє життя намагався уникати небезпеки, в мене взагалі не було б життя. Якщо я нічим не ризикуватиму, смерть і розплата все одно прийдуть. Враховуючи вибір, я волію померти, намагаючись змінити своє становище. Запевняю тебе, я приймав і буду приймати всі запобіжні заходи, які тільки можна, щоб запевнити свою і твою безпеку.

Я зітхнула і похитала головою.

-- Коли вирушаємо?

-- Можемо хоч завтра, але, гадаю, краще провести додаткові дослідження. З того, що я наразі читав, є вказівки на те, що місто… ізольоване, думаю, це найкраще слово.

-- Га?

Він відкинувся, розвів руками.

-- Коли Тагот пав до ніг потужного короля-чарівника, можливо найбільш потужного смертного, якого бачив світ, він наклав на околиці міста смертельні чари. Згідно зі звітами Мумтаза Ель Ратхі, століття тому, коли він очолював експедицію туди, чари були ще сильними.

Я почала крокувати по кімнаті.

-- Опиши ці смертельні землі. Місцевості зі словом “смерть” в назві мене сильно насторожують.

-- На практиці, все в смертельних землях буде намагатися знищити все, що прийде туди з-поза смертельних земель. Трава буде тягнутися, щоб сплести тебе, в той час, як більш мобільні створіння тебе прикінчать. Чи то швидко, чи повільно, все здатне якось вбивати. Принаймні так написав Ель Ратхі.

-- Чудово. Впевнений, що нам не доведеться мати з цим справу? Чому смертельні землі не поглинули місто?

-- Я можу тільки припускати, що їх тримають на відстані залишки сили Богів-Близнюків. Століття тому, під час експедиції Ель Ратхі, місто було вільним. Він описав, що бачив золоті куполи так званого “Табернакля” та інших будівель на гірському кряжі над долиною. Здається, що смертельні землі оточують залишки міста досконалим колом, з Табернаклем посередині цього кола. Перестань ходити. Це змушує мене нервувати.

-- Ні. Вузол, куди ти збираєшся перекинути нас чарами, розкажи мені про нього.

-- Він буде далеко в межах міста, і цілковито безпечний, якщо мені вдасться створити портал.

-- Сподіваюся, ти маєш рацію, Хольгрене.

Він звів брову і злегка знизав плечима.

-- Я робив розрахунки згідно з найкращими доступними даними. Все буде добре.

-- Давай наразі облишимо це. Що ми будемо робити, коли потрапимо в місто?

-- Ну, це вже твоя частина роботи.

Я перестала ходити, схилила голову.

-- Я місяць витратила на те, щоб здобути тобі наукові матеріали. І в них не було нічого, що б вказало чого ти шукаєш?

Він зітхнув.

-- Амро, як часто ти тримала мапу, в якій говорилося “ЦІННИЙ ОБ‘ЄКТ РОЗТАШОВАНИЙ ТУТ”?

-- Я знаю моряка в доках, який кожен божий день може продати тобі нову.

-- І я про те ж. Думаю, найкраще місце для пошуків -- Табернакль, про який згадує Ель Ратхі, бо, здається, там знаходиться якась сила, що не підпускає смертельні землі. Але я знатиму, тільки коли знайду її, не раніше. Впевнений – відшукати й дістати цю силу, буде важким, можливо смертельним завданням. Я потребую твоїх вмінь. В твоїй професії я не знаю нікого кращого.

-- У всякому разі, нікого готового допомагати тобі в цьому. Ні… пробач, це було підло і недоречно. Вибачаюся.

Він похитав головою.

-- Не треба вибачатися. Маєш рацію. Більше ніхто не захоче навіть спробувати. Я повинен пам‘ятати про це і частіше показувати, як я тебе ціную.