Шазілір. Заборонений день - Олена Гриб

– Який день? – не повірила Міка. – Заборонений? У сенсі, вихідний для всіх? Щоб кожен вирішував сам, покидати дім чи ні? Але ж дні завжди різні! Нікому не вдалося простежити закономірність!

– Тарендар знає того, хто зумів це зробити.

– Що?! – зірвався з губ приголомшений вигук. – Як? Та я сама намага… Тобто… Хто він?

– Мене звуть Ірван Шала, – невлад зауважив гість. – Я прибув за дорученням його величності Флеріана Другого, щоб упевнитись у серйозності вашої… нашої проблеми. Тарендар Вікка – мій давній надійний товариш, він не кидає слів на вітер. Кажете, ви його співробітниця? Допоможіть знайти людину, яка передбачить наступний заборонений день. Обіцяю, вас щедро винагородять!

– Але кого? І чи не простіше зачекати доглядача?

Міка сказала це і майже відразу зрозуміла: чекати не варто. Тарендар призначив зустріч у архіві, та ще й удосвіта, і не з’явився. На те мала бути серйозна причина.

Наприклад, черговий «проблемний» день.

Точніше, заборонений.

– Не думаю, що він з’явиться. Що він незабаром з’явиться. Мій друг не з тих, хто… Але сподіватимемося на краще. Можливо, його лише збив якийсь екіпаж. – Відвідувач спробував посміхнутися, проте куточки його широкого рота зрадливо опустилися вниз. – А цей геній… Його ім’я мені невідоме. Ми обговорювали його як «мишу». Вам знайомий хтось із таким прізвиськом? Мені здається, малася на увазі комплекція, манери чи походження. Скажіть, Міловіко, до архіву заходили миршаві чоловіки? Можливо, хтось приїжджий? Чи з нишпорок?

Міка знизала плечима, не в змозі вимовити жодного слова. «Миша», хто б міг подумати? У старого Тарендара було почуття гумору.

– Не заходили чи ви не пам’ятаєте? – неправильно витлумачив її вагання королівський посланець. – Постарайтеся сконцентруватись.

– Я зберу папери. – Міка зітхнула і сперлася рукою на стільницю. – Архів – це архів. Шановний Тарендар зберігає записи у строгому порядку, розібратися в них нескладно. Ви йдіть, поснідайте. До обіду все підготую. Хоча… Якщо сьогодні і справді «той» день, уникайте прогулянок. Провести вас до охорони? Вони мають і їжу, і питво, і місце, де прилягти.

– Але мій друг…

– Не журіться даремно. Раптом його справді збив екіпаж? І називайте мене… Та байдуже.