Сніговий дракон - Крістіна Логоша
Епілог
Гойдалка-лавка у внутрішньому дворі замку неприємно рипіли. Не дивно, адже вона багато років простояла під таким шаром снігу, що ми з дівчатками знайшли її, лише коли на вулиці почали літати хрущі і щосили розквіт бузок.
Весна, що настала, дозволила на все подивитися по-іншому. Варто було дракону випустити останній дух, як на нас обрушився теплий циклон, якого жителі Крижаної Пустоші раніше не бачили. Подейкують, що вони навіть назву свого світу думають змінити. Не так тут і холодно останнім часом.
Хоча знайшлися й незадоволені. Моя стара знайома Йоррі скаржилася, що тепер нема де кататися на ковзанах і не можна грати у сніжки.
А я відчувала умиротворення.
Ася сиділа поряд зі мною, відштовхуючись ногою від землі і розгойдуючи гойдалку. Тома з цікавістю розглядала квітучий кущ.
- Неймовірно! Все так змінилося за короткий час! - здивувалася вона.
- Це диво, ніяк інакше! — підхопила Ася.
Я хотіла відповісти, але в цей момент до нас підійшли три Сніжинки. Позбувшись закляття, дівчата стали залишати замок Стефана, і після відбуття останніх нас залишиться троє — я і дві мої подруги.
— Анфісо, дякую, що врятувала нас. Ми тебе не забудемо, але нам час, — звернулася до мене одна зі Сніжинок.
— Попутного вітру, — я встала і обняла їх на прощання.
Обернувшись птахами, дівчата розлетілися в різні боки.
— Ти хочеш залишитися тут? — несподівано спитала Тома.
- Хочу. Тут моє місце. Після того, як крижаний дух загинув, Лорд Стефан став тим самим. Я була першою Сніжинкою і не можу його залишити.
— Все ж таки який мерзенний цей дух. А які пісні співав, які казки розповідав, я його одразу розкусила. Хотіла вивести на чисту воду, але мерзотник заморозив мене, — обурювалася Ася. Від слів подруги ми з Томою вибухнули дзвінким сміхом. - Я правду кажу. Чого ви смієтесь?
— Все ж я не розумію, навіщо крижаному духу знадобилися сили Сніжинок? Він же володів тілом Стефана і мав безмежну силу, як того хотів, — спитала Тома.
— Сила Сніжинок була потрібна йому, щоб контролювати Стефана-дракона. Крижаний дух давав йому їжу, насичену чужою магією, адже своя на нього не діяла. Обманював Стефана, вселяючи, що він дракон. Крижаний дух боявся, що Лорд згадає про договір і розірве його. Адже він до останнього не вірив, що міг повернути мене з того світу. Отже, не виконав головну умову.
- Який же гад цей крижаний дух, - зітхнула Тома, - Як я тільки йому повірила?
— Йому всі повірили. Навіть я піддалася його впливу.
У вікні другого поверху з'явився силует Стефана. Не тільки я помітила його появу, Ася і Тома дивно перезирнулися.
- Анфісо, ми давно хотіли тобі сказати, - почала Тома. - Ми вирішили піти. Стефан Фрост дарував усім Сніжинкам свободу, і ми з Асею теж вирішили залишити Крижану Пустош.
- Як? Невже ви залишите мене одну? - розгубилася від несподіваної новини. — Ми ж завжди були разом.
— Ти не одна, ми лишаємо тебе в надійних руках твого Лорда, — сказала Ася. — І це не назавжди, ми обов'язково приїдемо вас відвідати. Ти навіть не помітиш нашої відсутності.
- Ох, дівчатка, - мої очі наповнились сльозами.
Ми обійнялися. А ввечері цього дня я залишилася єдиною Сніжинкою Стефана Фроста.
***
Мені було сумно після відїзду подруг, але я розуміла, що після того, що сталося, вони не могли залишитися.
Весь цей час Стефан вирішував питання, що посипалися після його повернення. Ми рідко перетиналися, наче брали відстрочку, щоб звикнути до своїх нових ролей. Занадто багато нашарувалося між нами, і ми намагалися знайти межу між минулим та сьогоденням. Я переживала, адже Стефан любив Маріанну, а не Анфісу. І було це так давно, що від часу почуття могли зблиснути і вицвісти. У моїй душі теплився вогник кохання, але він був настільки раннім, що я не змогла б пережити відмови.
Стефан запросив мене до бальної зали. Я з усмішкою згадувала, як облила крижаного духу брудною водою. Із завмиранням чекала, коли ж Лорд з'явиться.
- Ти сьогодні чудово виглядаєш, - пролунав приємний чоловічий баритон.
- Дякую. Нова сукня, я її сама начарувала, — зробила коло навколо себе, змушуючи поділ гарно кружляти.
— З такою красунею гріх не станцювати. Дозволиш? - Він простягнув мені руку, запрошуючи на танець.
- Музики немає, - розгубилася я.
— Вона неодмінно буде.
Я прийняла його запрошення, і в залі без жодних інструментів заграла чудова мелодія вальсу.
— Чаруєте, пане Лорде?
- Чарую, - він дивився на мене так, що я збентежилася.
Ми розчинилися в танці, і здавалося, що земля йшла кругом. Я не бачила нічого, крім його очей, і не одразу помітила, як стихла музика. Ми завмерли, дивлячись один на одного.
