Сніговий дракон - Крістіна Логоша

- Назви умову.

— Ти мусиш віддати мені всю свою силу, і я зніму прокляття.

— Але якщо я віддам тобі до останньої краплі, то можу померти.

— Якщо ти нічого не зробиш, то прокляття все одно дістанеться тебе, але трохи пізніше. Тома усвідомила це першою і одразу пішла мені назустріч.

Я раптом згадала, як напередодні хвороби Тома виходила зі своєї кімнати. Я погналася слідом, але сходи виявилися зачарованими і не пустили мене до неї. Отже, вона віддавала силу Стефанові. Знала, що могла померти, але сподіваючись усіх урятувати.

— Я не можу погодитися... можливо, пізніше... Вибач.

Стефан брехав. Я вірила словам Терра, а не йому. Я не дозволю маніпулювати собою. Тома могла пошкодувати замерзлих Сніжинок, Ася віддала свою силу з любові до Стефана, я ж не маю наміру ставати черговою лабораторною мишкою. Не відриваючи погляд від підлоги, я пройшла повз нього. Якщо помру від прокляття, бодай сили собі залишу!

Забігши до своєї кімнати, я щільно зачинила за собою двері. Раптом стало незатишно. Я озирнулася, і погляд зачепився за дзеркало на стіні. У ньому щось промайнуло.

Завмерла. Може, здалося? Переборюючи себе, підійшла ближче. Я дивилася на своє відображення, коли з іншого боку дзеркало обдало пором, і невидимий палець намалював стрілку, що вказала на камін. За метушні навколо Асі я зовсім забула про написані слова на ковзанці.

Раптом знак зник, поступившись відбитку мене та Стефана. Я здригнулася і обернулася. Лорд як з-під землі з'явився, хоч я замикалася зсередини. Він по-господарськи підійшов до тумбочки і торкнувся намисто, що лежав на ній.

— А ти ж не приміряла мій подарунок.

Крижані намисто мені подобалися, але те, що їх подарував Стефан, змушувало торкатися до них обережно. Вони провалялися на цьому місці з першого дня, як з'явились у моїй кімнаті.

- Я приміряла.

— Ти брешеш, — відповів так різко, що я сіпнулася. Помітивши мою реакцію, він продовжив приємнішим тоном:

— Приміряй їх.

Стефан взяв у руки кольє і почав наближатися.

— Не думаю, що зараз слушний момент, — я оглядалася по сторонах у пошуках можливих шляхів відступу.

- Навпаки, - в його очах з'явився дивний блиск.

Я відступила до стіни, якою Стефан заклав балкон.

— Не буду, — відмовилася, готуючись вступитися з ним у смертельну сутичку.

— Якщо відмовляєшся, тоді я його викину, — і Стефан кинув намисто до моїх ніг, але воно не розлетілося на мільйони уламків, а ожило. Перебираючи підвісками, як тонкими павучими лапками, воно почало дертися по моїх ногах, поки не доповзло до грудей і не застебнулося навколо шиї.

Світ вибухнув яскравими барвами. Я похитнулася і впала непритомна.

                                                                      Розділ 6

Перші промінчики сонця ласкаво торкнулися моїх вій. Я неохоче перекинулася на інший бік і вперлася в груди мого Лорда. Стефан ніжно обійняв мене, поцілувавши в лоба.

— Доброго ранку, Анфісо! — пролунав бархатистий голос чоловіка над вухом. - Ти сьогодні неймовірно гарна.

Мої губи розтяглися в задоволеній усмішці. Чому я раніше не цінувала комплементи Стефана? Вважала його знаки увагу нещирими. Але після смерті Асі ми поговорили. Лорд зізнався, що давно закоханий у мене, але через мій навіжений і зухвалий характер не міг поділитися своїми почуттями. Того вечора все стало на свої місця. Я усвідомила, що злість і ненависть до нього були через ревність до Аси.

— Я тебе так люблю, Стефан. Не розумію, чому ми так довго не знаходили спільну мову.

— Забудемо про це, — він обережно торкнувся крижаних бус на моїй шиї. Я дорожила його першим подарунком і не розлучалася з ним навіть у ліжку. — Сьогодні багато роботи, — він підвівся з ліжка і почав одягатися. — Не впевнений, що мені вистачить сили. Ти не могла б поділитись своїми?

- Звісно! Не варто навіть питати.

Я простягла до нього руку - блакитне сяйво обвила її, стікаючи з пальців і наповнюючи тіло Лорда магією. У відповідь мене скувало холодом, наче частина душі вкривалася кригами.

— З тобою все гаразд, люба? Ти зблідла, — спитав, коли потік сил припинився.

- Все відмінно. Трохи нездужає, — сказала невимушеним голосом.

— От і славно, — на подяку поцілував мене в маківку. — Я поїду у справах, повернуся за кілька годин.

- Побачимося за обідом, - сказала, з останніх сил стримуючи тремтіння.

Подібні напади відбувалися зі мною щоразу, коли я ділилася силою. Не хотіла хвилювати Стефана через ці дрібниці і не розповідала про наслідки передачі магії. Він же мене так любить і хвилюватиметься. А раптом взагалі відмовиться брати мої сили? Тоді я не зможу допомагати йому.

Укуталася в ковдру з головою і підійшла до згаслого каміна. Магічних чарів, щоб його розпалити, не вистачило, довелося топити дровами.