Техану - Урсула К. Ле Гуїн

— Терру, — лагідно сказала Тенар, ставши біля неї навколішки, — коли з тобою говорить король, належить відповідати.

Дівчинка мовчала.

Обличчя Лебанена, котрий не зводив з Терру очей, було незворушним. Можливо, під машкарою стриманої ґречності він приховував своє збентеження і відразу. А втім, його темні очі й справді були спокійними. Король лагідно торкнувся дитячої руки і сказав:

— Мабуть, досі тобі не доводилося прокидатись посеред моря?

Терру погодилася поснідати і з'їла трохи фруктів. Коли Тенар запитала у малої, чи не хоче та повернутись в каюту, дівчинка ствердно кивнула. Жінка, згнітивши серце, залишила дівчинку там і повернулася на палубу.

Лебанен стояв на носі корабля поряд із капітаном і незнайомим літнім чоловіком, зодягнутим у сірий плащ мага з острова Роук. Достоту в такий самий плащ — чистий і ретельно випрасуваний — вбрався і Гед, коли вони з ним привезли у Хавнор каблучку Ерет-Акбе. Натомість його старий плащ, брудний і зношений, правив Гедові за єдину ковдру — там, у Гробницях Атуану і в пустельних горах, коли вони разом добиралися до узбережжя. Тенар думала про це, спостерігаючи, як навколо корабля розлітаються клапті піни, а високі скелі зникають далеко за кормою.

Коли корабель, оминувши останні рифи, вийшов у відкрите море і повернув на схід, усі троє чоловіків підійшли до Тенар.

— Шановна Тенар, — почав розмову Лебанен. — Знайомтеся: це Майстер-Вітровод з острова Роук!

Маг вклонився, захоплено дивлячись на неї жвавими розумними очима. "Це такий чоловік, — подумала Тенар, — який тямить, куди вітер дме".

— Отже, тепер нам уже не треба мріяти про те, щоби днина була погожою, адже ви, либонь, про це подбаєте! — люб'язно сказала Тенар.

— У такі дні, як нині, я лише звичайний подорожанин, — відповів маг. — Крім того, якщо стерно в руках такого досвідченого моряка, як капітан Сератен, то хіба на кораблі потрібен вітровод?

"Які ми ввічливі! — подумала Тенар. — Навколо самі лише пані та панове, граційні поклони та витончені лестощі". Вона глипнула на юного короля. Він дивився на неї, стримано посміхаючись.

Вона почувалася приблизно так само, як і тоді, у Хавнорі, коли була ще дівчиськом: неотесана чужинка серед суцільної вишуканості та делікатності. Але тепер Тенар уже не відчувала колишнього священного трепету перед усією цією пишнотою. Вона лише дивувалася з того, що ці чоловіки перетворили все своє життя на довічний танок масок, який легко може опанувати будь-яка жінка.

Їй сказали, що вже сьогодні пополудні корабель пристане до берегів Вальмута. Якщо, звісно, вітер буде попутним...

Вчорашні переживання і втома все ще давалися взнаки, тож Тенар залюбки вмостилася на вкритому пледом дзиґлику і замилувалася морем, чайками і блакитними обрисами гори Ґонт. Коли сонце підбилося вище, Тенар привела на палубу Терру — і небавом дівчинка задрімала на сіннику, простеленому біля ніг названої матері.

Якийсь матрос, дуже смаглявий, беззубий, босий, із твердими, наче камінь, підошвами ніг і потворно кривими гачкуватими пальцями, підійшов до них і щось поклав на палубу перед Терру.

— Це для малої, — хрипко промовив моряк і відразу ж відійшов, одначе потім, уже займаючись своїми справами, він раз у раз крадькома позирав у їхній бік, аби переконатися, що дівчинці сподобався його гостинець. Але Терру не захотіла навіть доторкнутися до маленького пакуночка. Тож Тенар довелося самій розгорнути подарунок. Всередині була крихітна, завбільшки з палець, фігурка дельфіна, вирізьблена з кістки.

— Він може жити разом з іншими твоїми іграшками, — сказала Тенар.

Почувши це, Терру наче ожила і, діставши свою плетену торбинку, сховала у ній дельфіна. Але подякувати сором'язливому дарувальнику довелося піти Тенар. Терру не хотіла ні дивитися на нього, ні говорити з ним. За якийсь час дівчинка знову попросилася в каюту, і Тенар залишила малу там у товаристві вирізьблених з кості чоловічка, тваринки та дельфіна.

"Як легко, — гнівно думала жінка, — як просто було Спритникові відібрати у дівчинки сонячне світло, і цей корабель, і молодого короля, і навіть її дитинство... І як же важко повернути все це їй назад! Я майже рік намагалася повернути їй цю радість, а він єдиним дотиком знову все зруйнував. Навіщо? Невже це приносить йому втіху? Невже він пишається тим, що його сила породжує спустошення?"

Тенар підійшла до Короля та Майстра-Вітровода, котрі стояли біля борту. Сонце вже помітно хилилося до заходу, і корабель мчав крізь осяйне марево хвиль. Нараз Тенар чомусь пригадала отой свій сон, у якому вона разом із драконами літала під хмарами.

— Шановна Тенар, — сказав король, — я не передаватиму жодного послання для нашого спільного друга. Мені здається, що це було би зазіханням на його свободу і водночас могло б обтяжити тебе. Однак я не хочу ні першого, ні другого. За два тижні відбудеться моя коронація. Якби корону над моєю головою тримав Гед, то моє правління почалося би так, як того прагне моя душа. Але так чи інакше, це саме він звів мене на трон. Саме він зробив мене королем. І я цього ніколи не забуду.

— Я знаю, що не забудеш, — лагідно відповіла Тенар. Король був украй зосередженим і серйозним, але разом з тим — надзвичайно вразливим у своїй щирості та чистоті помислів. Вона приймала його всім своїм єством, а тому й промовила: — Я залюбки передам твоє послання. Мені це зовсім не важко. А от чи захоче він вислухати — це вже від нього залежатиме!

Майстер-Вітровод усміхнувся.

— Авжеж, — сказав він. — Все завжди залежало від нього самого.

— А ви давно його знаєте?

— Я знаю його довше, ніж ти. Колись я був його вчителем, — промовив маг. — Адже він прибув на Роук іще зовсім хлопчиськом і приніс листа від Оґіона, котрий писав про неабияку силу, якою володіє той пастушок. І коли я вперше вирушив із Гедом у човні, щоб навчити його розмовляти з вітрами, то він, уяви собі, здійняв водяний смерч. І тоді я зрозумів, що всіх нас чекає: хлопчина або втопиться ще до того, як йому виповниться шістнадцять, або ж стане Архімагом перш ніж досягне сорокаріччя... А може, мені просто здається тепер, що тоді я так