Крабат - Відфрід Пройслер
Над табором лопотить на вітрі зелений прапор. Крабат спрямовує вороного коня донизу, приземляється. Неподалік розкішного султанового шатра він помічає трохи менше шатро, якого охороняють кілька десятків озброєних до зубів яничарів.
Ведучи вороного за вуздечку, Крабат заходить до шатра. На похідному стільці, обхопивши голову руками, сидить знаменитий герой турецької війни, маршал Саксонії. Крабат стає зримим, кашляє, підступає до маршала… і лякається.
У маршала на лівому оці чорна шкіряна пов'язка.
— Чого тобі? — запитує той скрипучим, наче воронячим голосом. — Ти хто? Турецький прихвостень? Як ти потрапив до мого шатра?
— Ясновельможний пане, дозвольте доповісти! Я маю наказ забрати вас звідси, ваша світлосте! Мій кінь стоїть напоготові!
Тепер і кінь стає зримим.
— Якщо його світлість не заперечує… — Крабат вискакує на коня, показує маршалові місце позаду. Мить — і вони вихором вилітають із шатра.
З несподіванки яничари отетеріли, й пальцем не поворухнуть. Крабат несеться табором, гукаючи: «Розступись!» У нього за спиною звільнений маршал. Забачивши їх, навіть нубійська гвардія султана опускає піки і шаблі.
Крабат пришпорює коня.
— Міцніше тримайтеся, ваша світлосте!
Ніхто не насмілився перепинити їм шлях. Ось вони вже покидають табір, вихоплюються на чисте поле. Лише коли Крабат здійняв вороного в повітря, турки почали по них палити з усіх рушниць і гармат. Але ні турецькі кулі, ні турецькі ядра їм не загрожують, чути тільки їхній посвист довкола.
— Якщо молодчикам конче треба в нас поцілити, вони повинні стріляти кулями чи ядрами зі щирого золота, — заспокоює Крабат здивованого маршала. — Свинцеві й залізні набої для нас — ніщо, а стріли й поготів.
І ось ураганний вогонь припиняється, постріли вщухають. Несподівано до вершників долинає якийсь різкий шум. Шум дедалі дужчає. Крабатові-вершнику в небі не можна обертатися назад. Він просить маршала оглянутись. Той повідомляє, що їх переслідує велетенський чорний орел. Він кулею падає, затуливши собою сонце, прямо на них.
Крабат каже закляття, і ось між ними і орлом постає широченна хмара, густа й сіра. Орел проривається крізь ту хмару.
— Він цілиться у нас! — кричить маршал.
Крабат одразу збагнув, що це за орел, його не дивує, коли той загукав до них:
— Повертайтеся! Інакше вам смерть!
Голос видався Крабатові знайомим. Звідки? Та на роздуми часу нема. Крабат викликає бурю, яка повинна здмухнути орла з неба, як пір'їнку. Але султановому орлові навіть ураган не страшний!
— Повертайтесь! — кричить він. — Бо зараз вам каюк!
«Голос…» — думає Крабат. — Він пізнав його. Це голос Юра, його друга! Колись вони мірошниченками служили в козельбруському млині…
— Орел доганяє нас! — звучить у Крабатових вухах скрипучий голос маршала. Він пізнає і цей голос: — Стріляй, мушкетере! Твій мушкет заряджений! Стріляй!
— Немає ж золотого набою! — Крабат радіє, що знайшов відмовку. До того ж це правда.
Проте маршал Саксонії чи хто насправді той, що сидить ззаду, відриває від мундира золотого ґудзика.
— Заряджай і стріляй!
Юро, орел Юро, на відстані кількох помахів крил. Крабат і гадки немає, щоб його вбивати. Вдає, що заряджає рушницю золотим ґудзиком, але опускає її.
— Стріляй же! Стріляй! — кричить маршал.
Не оглядаючись, Крабат цілиться в орла. Просто так, навмання, через
