Крабат - Відфрід Пройслер
— Як добре, що я тебе тут побачив! — почав Майстер. — Іноді бувають такі хвилини, коли тебе огортає препаскудний настрій. Тоді можна наговорити купу всяких дурниць. Пам'ятаєш ту розмову в моїй кімнаті? Безглузда балаканина! Чи не так? — І не чекаючи відповіді, повів далі у тому самому тоні: — Мені шкода, що ти сприйняв усе за щиру правду! Я знаю, ти славний хлопець! Мій найкращий учень і надійний, як ніхто.
Крабатові стало ніяково. Чого хоче від нього Майстер?
— Сказати коротше, я хочу тобі довести, як я до тебе ставлюся! Зроблю для тебе те, чого для інших іще ніколи не робив. Найближчої неділі я звільняю тебе від роботи. Можеш іти куди душа бажає: до Маукендорфа, Шварцкольма або Зайденвінкеля — байдуже. Повернешся лише в понеділок уранці.
— А чого мені туди йти? — здивувався Крабат. — Що я там загубив?
— Там шинки, кав'ярні! Багато дівчат — танцюй собі до знесилля!
— Ого! Мені й на думку таке не спадало. Чим я кращий за інших?
— Хочу винагородити тебе за твої старання, за успіхи в навчанні. Ти цього заслужив!
Недільного ранку, коли мірошниченки йшли на роботу, Крабат і собі до них долучився. Проте Ганцо відвів його вбік.
— Не знаю чому, але Майстер тобі вихідний дав. І передати велів: не хоче тебе бачити раніше, ніж завтра вранці. Йому, сказав, усе відомо.
— Так, відомо, — промурмотів Крабат.
Він одягнув свою святкову куртку і вийшов з будинку. Хлопці працювали, як і кожної неділі.
Крабат присів за повіткою на траву. Треба поміркувати. Майстер розставив йому пастку. Це ясно. Тільки б не втрапити до неї! Він, звісна річ, може йти куди завгодно, лишень не до Шварцкольма. А найкраще було би провалятися тут на сонці цілий день. Але тоді Майстер запідозрить, що його план розгадано. Ні, треба йти! До Маукендорфа. А Шварцкольм обійти манівцями.
А може, й так неправильно? Чи не розумніше йти через Шварцкольм — це найкоротший шлях до Маукендорфа. Але з канторкою не стрічатися: це очевидно.
Проказавши закляття, він подумки звернувся до дівчини: «Канторко! Це — я, Крабат! Благаю тебе в жодному разі не виходити сьогодні з хати! Й у вікні не показуватись. Пообіцяй це!»
Крабат вірив, що канторка послухається його.
Тільки-но зібрався рушати, як з-за рогу будинку вийшов Юро з порожнім кошичком.
— А! Крабат! Бачу, ти не поспішаєш! Дозволь хвильку посидіти біля тебе.
Він витяг із кишені паличку і, як після їхнього невдалого продажу коня, накреслив довкола них лінію, намалювавши ще магічний знак і три хрестики.
— Гадаєш, від комарів?
— Ні. Я й тоді знав, навіщо ти коло малюєш. Щоби Майстер ні зблизька, ні здалеку нас не побачив і не почув! Чи не так?
— От і не так! Він міг би побачити й почути нас, але не зробив цього: він про нас забув. Ось для чого це коло! Доки ми в ньому, Майстер думатиме про що завгодно, тільки не про тебе і мене.
— Мудро! Цілком мудро! — І тут у Крабатовій голові зблиснув здогад. Він вражено поглянув на Юро. — То це ти селянам снігу начаклував? І в Лишкові сни злих псів наслав? Не такий ти дурний, як ми гадали… Просто ти вдаєш із себе такого!
— А якщо й вдаю?! Не заперечуватиму! Якщо я дурний, то не настільки, як ви вважаєте. А ось ти, Крабате… Тільки не сердься! Ти дурніший, ніж гадаєш.
— Я?
— Адже ти й досі не збагнув, що відбувається в цьому проклятому млині! А то би збавив свого запалу! Або ж тільки прикидався б! Хіба тобі не зрозуміло, що на твоє життя чатує небезпека?
— Здогадуюсь…
— Не вірю! — Юро зірвав травинку й розтер її в пальцях. — Хочу тобі дещо сказати, Крабате, — я, Юро, хто всі ці роки поспіль прикидався дурником. Якщо ти старатимешся так і далі, то будеш у цьому млині наступним. Міхал і Тонда і всі решта, що їх загребли на галявині, припустилися тієї самої помилки. Вони занадто старались у Чорній школі, і Майстер це помітив. Ти ж знаєш, що кожної новорічної ночі котрийсь із нас має померти замість Майстра.
— Замість Майстра?
— Саме так! У нього угода з тим… незнайомцем. Щороку він має пожертвувати котримось із учнів або сам загинути.
— Звідки ти знаєш?
— Для цього у мене є очі. А вони часом помічають таке, що змушує задуматися. Окрім цього, я прочитав про це у Чаклунській книзі.
— Ти?
— Я ж дурний, як ти знаєш. Так думають Майстер і всі решта. Ніхто мене не сприймає серйозно. Він, кажуть, тільки для хатніх робіт годиться. Вичистити, витріпати, пилюку змахнути… Саме це я іноді й роблю в Чорній кімнаті, де лежить Чаклунська книга. Багато хто хотів би її прочитати, але не має змоги. Адже Майстер пильнує її. Там написано, як здолати мірошника.
— І ти… ти вичитав це?
— Авжеж! Ти перший і єдиний, кому я про це сказав. Є лише один-єдиний спосіб покласти край мірошниковим переступам і тобі врятуватися. Це може зробити дівчина, яка тебе кохає. Але за умови, якщо вона попросить Майстра відпустити тебе і витримає загадане ним випробування.
— Випробування?
— Але про це я розповім іншого разу. Коли буде вільна хвилина. А поки що запам'ятай: Майстер не повинен нічого знати про твою дівчину. Бо тоді станеться те саме, що з Тондою.
— Ти про Воршулу?
— Так. Майстрові стало відомо її ім'я. Тоді він вимучив її снами так, що бідолашна втопилася з відчаю. — Юро знову зірвав травинку, розтер її у пальцях. — Тонда знайшов Воршулу наступного ранку. Приніс до батьків у хату і поклав на порозі… Відтоді він посивів, зламався. А який кінець — ти знаєш.
Крабат уявив собі, що він якогось дня знаходить утопленою канторку…
— Що ти мені порадиш?
— Що пораджу? — Юро зірвав ще травинку. — Йди до Маукендорфа чи деінде. І постарайся обманути Майстра!
Крабат крокував Шварцкольмом, не роззираючись довкола. Канторка не показувалась. Напевно, щось таки придумала для рідні, чому вона не виходить із хати.
Крабат перепочив у найближчій харчевні, з'їв шматок хліба з вуджениною. У Маукендорфі зайшов до шинку, замовив пива. Увечері танцював з дівчатами, наплів їм усяких дурниць, затіяв сварку з хлопцями.
— Гей, ти, ану забирайся звідси!
Спробували викинути його геть,
