Гобіт, або Мандрівка за Імлисті Гори - Джон Рональд Руел Толкін

Гноми були заремствували, але чарівник звелів їм не клеїти дурня.

— Беорн не так далеко, як вам здається, і хай там що, а вам би годилося краще дотримувати своїх обіцянок, бо ворог з нього немилосердний. Очі пана Злоткінса зіркіші за ваші, якщо ви не бачили кожного вечора після сутінків величезного ведмедя — він біг віддалік у тому напрямку, що й ми їхали, або сидів при місяці, оберігаючи наш нічліг. Стеріг не тільки вас, а й своїх поні. Беорн може бути вашим другом, але своїх тварин він любить, як власних дітей. Вам і невтямки, яку виказав він добрість, дозволивши гномам їхати на його коненятах так далеко й так швидко, і що вам буде, коли спробуєте взяти їх у ліс.

— А як тоді з конем? — нагадав Торін. — Ви ж не сказали, що відішлете назад коня.

— Не сказав, бо й не відсилаю.

— Як же ваша обіцянка?

— Про обіцянку я подбаю. Я не відсилаю коня, бо вертаюся на ньому!

Тоді гноми збагнули, що Гандальф хоче покинути їх перед самісіньким Чорним лісом, і їх охопив відчай. Але ніякі їхні слова не могли похитнути його волі.

— Все це ми обговорили ще тоді, як висадилися на Карроку, — сказав він. — Не варто сперечатися. У мене, як я вже казав вам, є невідкладні справи далеко на півдні, а я й так спізнююся через клопоти з вашим плем'ям. Може, ми ще стрінемося з вами, поки все скінчиться, хоча, звісно, можемо й не стрітись. Це залежить від вашого талану, від вашої мужності й кмітливості; а ще ж я посилаю з вами пана Злоткінса. Я вже казав, що він здатний на більше, ніж ви здогадуєтеся, і ви дуже скоро переконаєтеся в цьому. Отож веселіше, Більбо, й не будьте таким похмурим.

Веселіше, “Торіне й Компанія”! Зрештою, це ваш похід. Думайте про скарб, який чекає на вас наприкінці, й забудьте про ліс та про дракона — принаймні до ранку!

Коли настав ранок, Гандальф повторив те саме. Тож не лишалося нічого іншого, як набрати в міхи води з чистого джерела, що його вони знайшли недалеко від входу в ліс та розв'ючити коненят. Поклажу розподілили поміж себе як могли справедливіше, а проте гобітові його частка здалася надто важкою і стомливою, — аж ніяк не до вподоби йому було тупати милю за милею з таким тягарем на плечах.

— А ти не турбуйся! — заспокоїв його Торін. — Дуже скоро твоя ноша полегшає.

Скоро, ох, дуже скоро, коли забракне харчів, ми всі побажаємо, щоб наші клунки поважчали.

Нарешті вони розпрощалися з коненятами й повернули їхні голови в напрямку домівки. Весело подріботіли поні геть — здавалося, вони були страшенно раді, що можуть помахати хвостами сутіні Чорного лісу. Більбо міг би заприсягтися, що тієї самої хвилини схожа на ведмедя істота покинула затінок лісу і перевальцем почимчикувала слідом за коненятами.

Тепер почав прощатися Гандальф. Більбо сидів на землі — він почувався дуже нещасним і так хотів опинитися разом з чарівником на його високому коні! Після вельми скромного сніданку гобіт зайшов був у ліс, і там ясний ранок видався йому темною, ще й дуже підступною ніччю. “Так ніби хтось стежить за тобою і вичікує”,— сказав він собі подумки.

— Прощавай! — мовив Гандальф Торінові.— Прощавайте і ви всі, прощавайте! Нині ваш шлях — просто через ліс. Не сходьте зі стежки! Бо, коли зійдете, тисяча проти одного, що ви не віднайдете її знову й ніколи не виберетеся з Чорного лісу, і тоді навряд чи я або хто інший побачить вас знову.

— А нам неодмінно треба йти через ліс? — простогнав гобіт.

— Так, неодмінно! — відповів чарівник. — Якщо ви хочете дістатися на той бік. Ви мусите або йти через ліс, або все облишити. І я не дозволю вам, пане Злоткінс, вийти з гри тепер. Мені соромно за вас, що ви таке думаєте. Заради мене ви повинні доглянути всіх цих гномів, — закінчив він сміючись.

— Ні, ні! — заперечив Більбо. — Я не те хотів сказати. Я мав на увазі, чи нема якої кружної дороги?

— Є, коли вам до вподоби пройти добрих двісті миль на північ і ще вдвічі більше — на південь. Але навіть так ви не матимете безпечної дороги. В цій частині світу взагалі нема безпечних доріг. Пам'ятайте, що нині ви перебуваєте за межею Дикого краю, і хоч би де ви пішли, скрізь на вас чигають чудні пригоди. Перш ніж ви обійдете Чорний ліс із півночі, ви опинитеся якраз на схилах Сивих гір, а там аж кишить гоблінами, гоб-гоблінами та орками щонайгіршого виду і роду. Ви ще не обійдете лісу на півдні, як потрапите на землі Некромансера, і навіть вам, Більбо, не треба розказувати історій про того чорного чаклуна. Не раджу вам і близько підходити до тих місць, над якими нависає його чорна вежа! Тримайтеся лісової стежки, бадьоріться, надійтеся на краще і, якщо вам страшенно поталанить, ви, може, і вийдете з лісу одного чудового дня і побачите перед себе внизу Довгі болота, а за ними, далеко на сході, Самітну гору, де гніздиться старий Смауг, хоча, сподіваюся, він не чекає вас у гості.

— З вас таки чудовий розрадник, — пробурчав Торін. — Прощавайте! Якщо ви не йдете з нами, то краще їдьте геть без зайвих балачок!

— То прощавайте, прощавайте насправді! — мовив Гандальф і, повернувши свого коня, помчав униз схилом на захід. Але він не зміг побороти спокуси сказати ще найостанніше слово. Від'їхавши на таку відстань, що мандрівники ще могли його почути, він обернувся і, приклавши долоні до рота, гукнув. Гноми ледь розчули слова:

— Прощавайте! Шануйтеся, бережіться і — НЕ СХОДЬТЕ ЗІ СТЕЖКИ!

Тоді пустив коня учвал і незабаром зник з очей.

— Ох, прощавай і їдь собі геть! — пробурчали гноми, подвійно сердиті ще й через те, що втрата проводиря сповнювала їх жахом. Тепер починалася найнебезпечніша частина всієї їхньої подорожі. Кожен завдав собі на плечі свою важку ношу та ще міх з водою, і, повернувшися спиною до сонячного світла, що грало на рівнині, вони увійшли в ліс.

Розділ восьмий. МУХИ ТА ПАВУКИ

Ішли вервечкою. Починалася стежка такою собі аркою, що вела в темний тунель; ту арку утворювали двоє величезних дерев, що хилилися одне до одного, — старезні, майже задушені плющем, обвішані бородами моху, з поодинокими зчорнілими листочками на гіллі. Сама стежка була вузька;