Історія однієї з фей - Тетяна Собчук
— Академія має три корпуси. В кожному корпусі навчаються феї різної вікової категорії. Починаючи з 5 і до 18 років.
— Отже навчання проходить 13 років? — уточнила я у жінки.
— Загалом — так, — відповіла вона, — але цю кількість можна зменшити. Все залежить від того, як проходить розвиток сили у феї. Якщо вона вміє досконало володіти своєю силою до 14 років, то на цьому її навчання завершене.
— А де проходить навчання? — задала питання Глорія.
— Одна частина проходить у навчальних класах, — повідомила Міс Емеролд, — там проводять лекції. Інша частина — в практичних залах.
— Там отриманні знання використовують на практиці, — сказала Джесс.
— Так, все вірно. Але всі практичні дозволяється робити лише під наглядом викладача або ж старшої феї, яка вільно та досконало володіє силою.
— І скільки таких залів є в Академії? — запитав Річард.
— На даний момент не так багато, — з похмурими нотками у голосі повідомила жінка, — нам доводиться з'єднувати кілька класів з однієї сили, щоб провести практичні.
— Зрозуміло, — сказав хлопець, — я повідомлю про це Герцогу Георгію ІІ, подивимося, що він скаже.
— Гаразд, — сказала я, привернувши увагу директора, — кажуть, що тут є також чудова бібліотека.
— Так, — відповіла жінка, — там учні проводять свій вільний час. Таку бібліотеку не знайдете більше ніде.
— Невже вона така одна? — перепитала я.
— Так, — відповіла Міс Емеролд, — у нашій є одна особливість. Окрім загальної бібліотеки, яку можуть відвідати будь-хто, також є і секретна секція. Але туди доступ мають лише певні викладачі.
— Можете нам її показати? — запитав Річард, — моя наречена просто обожнює бібліотеки.
— Так, це правда, — з посмішкою підтвердила слова хлопця, — я і вдома більше часу проводжу в читальний залі, ніж в будь-якому іншому місці.
— Так, звісно, — повідомила жінка, — ходімо сюдою. По дорозі покажу Вам і наші класи.
— Дякую! — мило відповіла я.
І ми попрямували за директором. Навчальні класи були доволі просторими та оснащені найсучаснішою технікою. За ними нам показали і практичні зали. Вони були вдвічі, а то і втричі більшими за навчальні. І більш схожі на маленькі кусочки різних місць. Один був схожий на оранжерею, або сад. В якому були найрізноманітніші рослини. Інший зал — на величезний акваріум. Поділений на дві частини. В одній були морські жителі, а інша – це поверхня води. Наступний практичний зал нагадував невеличкий театр. Тут не ставили ніякі постановки, а лише проводили практичні заняття. Але, як і казала Міс Емеролд їх дійсно мало на таку велику кількість учнів.
— А ось і наша бібліотека, — привернула увагу жінка, — як бачите тут не менше учнів ніж у навчальних класах або практичних залах.
— Так, справді, — сказав Річард, оглянувши зал.
— А що знаходиться в секретній секції бібліотеки? — запитала я.
— В основному там архівні документи та старовинні книги.
— Чи можна нам туди заглянути, — запитав хлопець.
— Так, але не всім, — повідомила Міс Емеролд, — можете зайти Ви та Леді Катаріна.
— А чи можна нам тоді відвідати кілька навчальних та практичних класів? — запитала Глорія.
— Так, звісно. Хвилинку.
Як тільки жінка відповіла на питання дівчини, перед нами відкрився невеличкий портал. З нього вийшли дві дівчини приблизно нашого віку.
— Кенді, Роуз, — звернулася до дівчат директор, — проведіть наших гостей до навчальних та практичних залів. Та передайте Місіс Сафаї цього листа.
Після цього нові знайомі разом із моїми подругами зникли в порталі. А ми з Річардом та директором пройшли повз центральну читацьку залу до вітражних дверей з золотистою основою. На них була зображена фея.
— А хто це на вітражі? — запитала я.
— Це перша фея, — відповіла Міс Емеролд, — після того як збудували Академію фей, цей вітраж з'явився сам разом з однією книгою.
— "Цікаво", — подумала я.
І судячи з того, що директор ніяк не відреагувала на мою думку, зробила висновок, що вона не може спілкуватися телепатично без зорового контакту із співрозмовником. І це було добре. Я могла розмірковувати про все. Головне в цей час не дивитися в очі Міс Емеролд.
— Так, — привернула увагу жінка, — Місіс Сафая отримала мого листа, а отже ми можемо зайти в секретну секцію.
Директор достала із кармана незвичайний ключ. Схожий на той, яким бабуся відкрила двері у світ фей. Різниця лише в тому, що ключ директора був кришталевий та різнокольоровий, як частина вітражу. Провернувши його в замку двері відчинилися самі. Жінка пропустила нас із Річардом вперед а потім зайшла сама. Коли я проходила повз двері, вітраж засвітився.
— "Цікаво, хто така ця дівчина?" — подумки сказала директор, — "Вітраж ніколи не світився".
Я чула про що думала Міс Емеролд. Але не стала відповідати їй. Я ще сама не до кінця знала як це все пояснити. Тому з нетерпінням хотіла побачити книгу Фей.