Усі жінки - відьми. Фатальне кохання - Кемерон Докі

— Це — «Божа ласка»,[5] еге ж? — спитала дівчина за касою, перевіряючи сканером вибраний ним навмання пакет чипсів.

— Що, — спитав він.

— Мелодія, яку ви мугикаєте. Вона називається «Божа ласка».

Він сліпуче посміхнувся, знаючи, що саме цю сліпучу посмішку і запам’ятають очевидці, а не риси його обличчя.

— Так, це вона.

— Теж одна з моїх найулюбленіших, — сказала дівчина. — А у вас приємний голос і гарний слух. — Вона несподівано зашарілася. — Напевне, люди часто вам про це кажуть.

— Та ні, зовсім ні, — відповів він. — Але якби казали, то не знаю, чи сподобалося б це мені.

І, знімаючи пакунок з покупками з прилавка, він зобразив на своєму обличчі ще ширшу і приязнішу посмішку.

— «Колись я себе втратив, та ось тепер — знайшов», — це мої улюблені слова з цієї пісні, — повідала йому дівчина-касир.

— А знаєте? І мої теж, — сказав він.

Розділ 18

— Як справи? — спитала Фібі, як тільки Пейдж взяла слухавку в Холівелл Менор.

— Ніби все гаразд. Але нічого особливого я не знайшла, — відповіла Пейдж. Притиснувши переносний телефон до вуха плечем, вона натискала на клавіші у своєму ноутбуці. — Шукати відомості про Донована Хоуторна — усе одно, що чекати на прихід весни. Коли знаєш, що те, що колись має трапитися, неодмінно трапиться. Тільки от чекати доводиться довго. Хочеш вір, а хочеш — ні, але за рік по тому, як припинилося знищення мистецьких творів Міранди Ненс, Донован знову об’явився у Сан-Франциско. Я дізналася, що він одружився з жінкою на ім’я Клер Емерсон.

— Невже хтось дійсно одружився з цим типом? — вигукнув у слухавці голос Фібі. — Мабуть, правильно кажуть, що розумні жінки часто роблять нерозумний вибір.

— Або так, або почнемо з того, що вона зовсім не була розумною, — зауважила Пейдж. — Утім, їхнє подружнє життя тривало недовго. Тому що приблизно дев’ять місяців по тому Клер померла при пологах, а Донован з дитиною щез. І на цьому його слід обривається. Після смерті Клер про Донована ніде не лишилося хоч якихось відомостей.

— Але так не буває, — сказала Фібі.

— Ось я трохи перервуся, дам відпочинок своєму мозку, а після обіду знову візьмуся за цю загадку, — відповіла Пейдж. — Треба просто добре подумати, як йому вдалося замести свої шакалячі сліди.

— А Люсіль та Пайпер вже повернулися з продовольчого магазину? — поцікавилася Фібі.

— Щойно, — підтвердила Пейдж.

— Ну, і як?

— Ніяк, що, на мою думку, є і доброю новиною, і поганою, — відповіла Пейдж. — Добра новина — це те, що вони цілі й неушкоджені повернулися додому. Але мені здається, що Люсіль дуже розчарована тим, що нічого не сталося. Вона так хоче допомогти!

— Найліпша її допомога — це лишитися живою, — зазначила Фібі. — І якщо говорити про це…

— Ти щось надибала? — Пейдж випростувалася на стільці та відірвалася від клавіатури.

— Чесно кажучи, я не зовсім впевнена у цьому, — зізналася Фібі. — Тут мені трапився один лист… Він лежав знизу тієї купи у мене на столі, і тому я дійшла до нього тільки зараз. У цьому листі жінка на ім’я… — Пейдж почула у слухавці шерхіт паперу, — …на ім’я Дженіфер Боумен описує недавні зміни у стосунках зі своїм хлопцем Сеймуром.

— А хіба ще існують чоловіки на ім’я Сеймур? — здивувалася Пейдж.

— Як бачиш. Принаймні один існує. Проблема полягає в тому, що оцей самий Сеймур наче зазнав пересадки особистості. Ось що пише Дженіфер у своєму листі:

Спочатку ми були бездоганною парою. Просто неймовірно — як багато спільного ми мали. Усі хлопці, з якими я раніше зустрічалася, рано чи пізно ставали більше зацікавленими у собі, аніж у наших стосунках. А з Сеймуром усе було по-іншому.

Але все змінилося, і найхимернішим є те, що зміна ця відбулася буквально за одну ніч. Ще вчора він був чуйний і виказував інтерес до мого внутрішнього світу. А наступного дня раптом почав жахливу сварку. Ні з того ні з сього горлав на мене, звинувачував у егоїзмі. У тому, що мене більше не цікавлять його бажання. Що я цікавлюся тільки собою. Коли я дійшла до того місця у листі Ізабелли, де вона розповідає, як сильно змінився Вільям і якою нещасною та пригніченою вона через це стала, мені здалося, наче я читаю це про себе і про свої стосунки з Сеймуром.

Сеймур був чоловіком, якого я кохала. Наступного дня він перетворився на когось іншого.

— Оце так! — здивувалася Пейдж. — Дійсно схоже на трансплантацію особистості. Ось куди ти ведеш. Гадаєш, тут йдеться про Вільяма, бо надто вже багато схожого, як на звичайний збіг обставин.

— Я не кажу, що це обов’язково має бути Вільям, але варто перевірити, — відповіла Фібі. — Скоріш за все, цей лист пролежав на моєму столі близько тижня, що цілком укладається в той відрізок часу, коли ми вже знали, як працює схиблений розум Вільяма. Може, він, ну, просто, так би мовити, розминає розумові м’язи, удаючи, що у нього змінилася психіка? Я б сходила й перевірила, якби могла. Але в мене тільки зараз робота по-справжньому пішла.

— Та нічого, я допоможу тобі, — втішила Пейдж. — Мені саме хотілося розвіятися і зробити щось корисне. Яка адреса цієї жінки?

І Пейдж швиденько занотувала інформацію.

— Я була певна, що ти погодишся, тому дозволила собі зателефонувати цій жінці заздалегідь. Вона вже чекає на тебе, — зізналася Фібі. — Я сказала їй, що приїде моя колега, бо редакція хоче підтримувати зв’язок з читачами, чиї листи, на нашу думку, мають якийсь конкретний зв’язок з історією Ізабелли та Вільяма. Спробуй розібратися, що там відбувається. Візьми з собою мобільний і тримай зі мною зв’язок.

— Так точно! — по-військовому відповіла Пейдж. — А коли виїжджатиму, переповім усе Пайпер.

— Добре, — погодилася Фібі. — Дякую, Пейдж. Я дуже ціную твою допомогу. Удачі.

«Нам потрібно більше, ніж удача», — подумала Пейдж. Наразі чаклункам потрібна зачіпка, котра допомогла б їм вийти на слід зловмисника.

Може, Фібі й справді вдалося її знайти.

— Вибач, що мені довелося зателефонувати тобі додому, Пайпер.

— Та нічого, усе гаразд, Джиле, — відповіла Пайпер. — Гадаю, підлеглий інколи може подзвонити своїй начальниці додому.

З Ваятом на руках вона порухом голови покликала на допомогу Люсіль. Бабця хутенько задріботіла з кухні, узяла малюка і вмостилася за кухонним столом, посадивши малого собі на коліна. Пайпер же дістала змогу зосередитися на телефонній розмові. Дзвінок пролунав буквально кілька секунд по тому, як Пейдж поїхала виконувати доручення Фібі.

— Що трапилося? Ти в