Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра

Кіларіан міцно стиснув мою долоню, і ми разом вийшли надвір. Спочатку було трохи боязко, мені здавалося, що всі довкола косяться на мене і перешіптуються. Хоча частково так і було, ось тільки дивилися не тому, що я нікчемна людська дівчина в поселенні драконів, а тому що я йшла за руку з молодшим з Вінгедів (як мені пізніше пояснила Бетті). 

 - Заспокойся, тобі сподобається, - білосніжна посмішка Кіла трохи нервувала, а ще й ці його двоякі фразочки. 

- А ти впевнений, що сподобається? А то якось не хочеться надто вже розчаровуватися після моїх високих очікувань, - відповіла в тон, змусивши чоловіка поруч розсміятися, 

- Сайнія не може не сподобатися, ось побачиш! - І сказано було настільки впевнено, що я відразу повірила. 

Ми йшли по вузенькій вуличці, і я не побачила жодної карети, всі гуляли виключно пішки, хоча пару разів я бачила драконів на дивному транспорт з двома колесами. Я так і застигла посеред дороги, проводжаючи поглядом диво техніки. І як вони тільки не падають?

- Хочеш покататися на велосипеді? - я з сумнівом подивилася на дракона, чи не жартує він? Але Кіл був дуже серйозний, хіба що очі його світилися від передчуття.

- А я не впаду? - боязно все ж таки було.

- Я буду тебе тримати, - ну, якщо так, то чому б і не спробувати?

- Я згодна! Куди йти? - нам краще б поспішити, поки в мене вистачає запалу, а то можу ж і передумати в останній момент.

"Про-кат", ні, я вчила мову драконів, але вперше побачила напис не в книзі, тільки тут були якісь закорючи ще.

- Це що? 
 
 - О! - Кіларіан підняв палець вгору, і я приготувалася слухати, - Цю ідею ми запозичили у передгірних гномів, коли були з візитом ввічливості. Тоді мій батько ще був радником імператора. Так ось. Дуже зручна штука: коли тобі щось потрібно саме зараз і ти не можеш собі купити або використовуватимеш річ всього раз, то навіщо витрачатися?

- Це правда, гноми ті ще скнари, - пам'ятаю я розповіді свого тата, адже він теж бував у різних поїздках, після яких влаштовував нам вечори читання і розповідей про далекі імперії і королівства.

- Тільки ти їм цього не кажи, - дракон показав у бік того самого «прокату», з якої виходив справжнісінький гном. 

 - Вітаю, шановні, - сивий і з бородою, він був просто класичним представником своєї раси.
- Добридень, майстер Свіфт, можна нам велосипед на пару годин? - Кіл відразу підійшов до справи.

- Для юної леді?

- Доброго дня, так, для мене, - нарешті я відмерла і відповіла на усмішку чоловіка. Або дідуся? 

 - Зараз ми щось підшукаємо, - він повернувся в свою лавку.

- Посидь поки що тут, - Кіл показав мені на лавку біля «Прокату», а сам швидко попрямував у сусідній магазинчик, звідки приніс нам по порції морозива. Ось все-таки він може бути милим, якщо захоче. Хоч і я сама той ще подарунок. 

Гном повернувся досить-таки швидко, він вивів нам дивного вигляду велосипед, у нього крім двох великих було ще два маленькі колеса. Але так навіть стійкіше буде.

 - Дякую, майстер Свіфт, - я запам'ятала ім'я чоловіка, думаю, якщо мені сподобається, то я стану частим клієнтом у нього. 

Після поїдання морозива ми вирушили до парку, де були спеціальні доріжки для катання на велосипеді. Кіларіан допоміг мені сісти на нього (те ще задоволення в довгій пишній сукні, наступного разу потрібно буде одягатися зручніше) і тихенько підштовхнув, притримуючи за спеціальну ручку ззаду. Я ж крутила педалі, як показав мені дракон, поступово набираючи швидкість. Рухатися було на диво легко, ось тільки з поворотами у мене злегка не залагодилося, але це з часом можна виправити.

Через пару кіл і кількох невдалих спроб я все ж таки освоїла цей кумедний вид транспорту і тепер уже каталася з насолодою. Дракона я примудрилася заганяти колі на п'ятому, тому він звалився на лаву, сказавши, що спостерігатиме звідти. Впевнена в собі, я з панського плеча дозволила йому трохи посидіти.

Проїзджаючи повз свого чоловіка, я почула його бурчання:

- Тобі ще не набридло? 
 
 - Ніскільки! - Я показала йому язика, задивившись на дракона, що веселиться, та він кепкує з мене!

Набравши швидкість на наступному колі я вирішила скорчити йому пику, але не втримала управління і покотилася вниз з високої такої гірки.

"Чорт!" - я сильніше вчепилася в кермо, намагаючись його вирівняти, але не тут було. Я чула крик зляканого Кіларіана, але боялася відволіктися хоч на мить. 

 - Гальма! Тисніть на гальма! - ага, легко сказати, адже це не він мчить на скаженій швидкості. 

З надцятої спроби мені все ж таки вдалося різко загальмувати, ось тільки я не подумала чим це може мені загрожувати. Велосипед зупинився, а ось я продовжила летіти за інерцією, приземляючись на не дуже й м'яку траву. Мої долоні і коліна добре так проїхалися по твердій поверхні, відразу ж покриваючись дрібними саднами і подряпинами.

Коли Кіл підбіг до мене, то я вже просто сиділа й ревла не стільки від болю, скільки від образи. Це ж треба бути такою незграбною! 

 - Маленька моя, де болить? - дракон присів поруч зі мною, розглядаючи свою дружину на предмет пошкоджень.

Я простягла до нього свої долоні, які він одразу ж вилікував, очищаючи від землі та травинок.

- Ну от і все. Є ще рани? - він дістав хустку і нахилився до мого обличчя, витираючи мені сльози.

- Ще тут, - я показала на ноги, вкриті сукнею, і трохи почервоніла. 

 - Коліна? - тієї ж миті здогадався Кіл, і мені залишалося лише ствердно кивнути. Він дбайливо підняв сукню, оголюючи мої ноги, і взявся за лікування. Я ж ще більше червоніла, уявляючи, яка картина йому відкрилася.

А коли з лікуванням було покінчено, він відразу повернув тканину на місце, відвертаючись від мене.

- Я потвора, так? - зрозуміла я по-своєму його бажання віддалитися від мене. Ну так, від постійної біганини мої ікри нагадували курячі стегенця, а він, мабуть, звик до худеньких колін красунь. 
 - Ну ти й дурна? - от же, ще й обзивається.