Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра
Маєток Стайлінгів
Схвильований батько сімейства повернувся з відомства, вибіг по сходах, попрямувавши в кімнату дружини:
- Дорога, збирайтеся, ми їдемо прямо зараз, часу немає. Беріть тільки найважливіше, а решту купимо на місці, - він не хотів лякати своїх дівчаток, але вибору не було, король попрямував в гостьовий будиночок Вінгедів, і якщо він не отримає там бажане, то у нас великі проблеми.
- Але до чого такий поспіх? - жінка відірвалася від розглядання прикрас, які збиралася взяти з собою на північ.
- Думаю у нас великі неприємності, необхідно поспішати. Король зараз у драконів, але вони навряд чи віддадуть йому дружину їхнього сина, - серйозний тон чоловіка змушував нервуватися, а вона звикла прислухатися до своєї другої половинки, ось і цього разу зробила так, як він і сказав.
- Астелія, Кіралія, - дівчатка були у себе в кімнатах, вони займалися зборами перед від'їздом, - Беріть найголовніше, ми їдемо через півгодини, часу зовсім немає.
Сестри не сперечалися і не шукали винних, вони були вже дорослими і прекрасно розуміли, що сталося і чому їм потрібно поспішати. Не було криків або лайки, дівчата просто підняли зібрані вже сумки і виставили їх в коридор, самі ж почали швидко переодягатися, попереду їх чекала довга і не зовсім приємна дорога, але зате вони можуть бути впевненими, що і заради них самих батьки зроблять все від них залежне, їх не продадуть і не віддадуть в якості боргу.
А вже через годину три непримітні карети виїжджали з враз спорожнілого маєтку, втрачати свій будинок завжди важко і страшно, але життя і щастя дітей важливіше, тому старші Стайлінги залишили всі свої жалі тут, а самі разом з дочками попрямували вперед, туди, де на них чекає новий будинок і нові приємні моменти, які у них обов'язково будуть. А Амелія... Вони сподівалися, що дочка їх коли-небудь вибачить і навчиться бути щасливою у своїй новій родині.
Гостьовий будиночок Вінгедів
Кларіс переконалася, що діти полетіли і поспішила відкрити вхідні двері, за якими очікували «гості».
- Доброго ранку, Ваша Величносте. Чим зобов'язані? - вона пропустила короля разом з охороною і попрямувала за ними в будинок.
- Доброго ранку, Кларіс. Ви так поспішно вчора поїхали, сподіваюся все в порядку з Вашим сином? - аж надто посмішка у нього була фальшивою.
- Так, все чудово, дякую. Може чаю? - головне, щоб діти встигли перетнути кордон.
- Не відмовлюся, - жінка попрямувала на кухню, відтягуючи час, але король поспішив за нею, - Амелія Стайлінг. Сподіваюся ви не утримуєте дівчинку силою? - ось же нахаба. Терпіння, Кларіс.
- Як Ви могли так про нас подумати? - голос все ж здригнувся, але дракониця заспокоїлася, коли чоловік з'явився в будинку, обережно кивнувши їй.
- Вітаю, Ваша Величносте. Яка честь для нас, - старший Вінгед закрив собою дружину, вливаючись в розмову з монархом.
- І тобі не хворіти, Вірраліан. Давайте все ж перейдемо до справи, - він щось таке відчував, раз так поспішав, зазвичай монарх довго ходить навкруги.
- Чим можемо бути корисні? - дракон залишався самою люб'язністю.
- Старша дочка Стайлінгів, де вона? - король зосередив свій погляд на господарі будинку, чекаючи від того відповіді.
- Її тут немає, Ваша Величносте. А чому ви питаєте? Щось сталося? - головне не перегравати, сильні світу цього такого не прощають.
- Її сім'я хвилюється, батько звернувся до мене за допомогою, - брехня, нахабна брехня, Вірраліан особисто говорив з Генріхом і той просив врятувати його дочку.
- Не бачу приводів для хвилювання, Амелія Вінгед зараз зі своїм чоловіком. З нею все в порядку, - обличчя монарха перекосило від почутого, але він швидко взяв себе в руки.
- З чоловіком? - в цей момент до короля підійшов його особистий помічник і щось прошепотів тому на вухо. монарх відразу ж підхопився, розливаючи запропонований чай, і залишив гостинний будинок.
- Прошу вибачення, термінова справа, - помічник поспішив попрощатися і попрямував слідом за правителем, наздогнавши того біля воріт, де на них вже чекала карета.
Дракони полегшено зітхнули, залишаючись наодинці. Мабуть, вони затрималися в королівстві, пора і честь знати. Речі вирішили не збирати, лише переправили валізи Амелії, самі ж обернулися і полетіли додому, подалі від бруду, в якому їх ледь не викупали. Все ж таки їм ніколи не зрозуміти що робить з людьми проста жадібність.
Друга королівська резиденція. Покої королеви
- Як ти посміла?! - увірвався в її спальню монарх, одним тільки поглядом проганяючи прислугу геть.
- Що за дурні манери? Посміла що? - королева ж і зовсім не злякалася випадів свого чоловіка, занадто довго вони разом, щоб вона продовжувала боятися.
- Скасувати мій наказ! - чоловік ходив по кімнаті, барабанячи пальцями один одного.
- Але я нічого не скасовувала. Лише допомогла розібратися з непорозумінням. Ми ж не можемо псувати відносини з драконами, - спокійний тон дружини ще більше розлютив правителя.
- Не думай, що перемогла мене. Не цього разу! - він розвернувся і пішов так само різко, як і з'явився тут.
А жінка враз опустила плечі, скидаючи з обличчя маску відстороненості:
- Бідна дівчинка, і чим ти його так зачепила? - вона і не думала роззлючуватися на Амелію, у всьому і завжди був винен чоловік, який колись з нею одружився.
Друга королівська резиденція. Кабінет короля
- Приведи до мене Стайлінга. Не хочуть по-доброму, то буде по-поганому, - в голові монарха визрівав новий план.
- Мої люди все перевірили, Стайлінги покинули свій маєток, - помічник прекрасно усвідомлював, що буде після цієї звістки, але не міг промовчати.
- Чортові труси! Немов щури біжать, ледь запахло смаженим! Ти вільний! - правитель звалився в крісло, ледь залишився один. У його голові одна за однією роїлися думки. Надумала втекти, залишивши мене в дурнях? Тільки от не так сталося як гадалося, малятко. Я знайду спосіб, щоб повернути тебе, крихітка-Амелія.
