Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Знаю. — Він погладив її по голові. — Що сталося з твоїм волоссям?

— Його зрізав один чарівник.

— Чарівник. Ну що ж, тоді, гадаю, інший чарівник може їх відростити.

Річард любовно провів рукою по її волоссю. Він згадав, як Зедд гладив себе по щоках, щоб відростити бороду. У нього було таке враження, що, побачивши, як це робить Зедд, він теж зрозумів, що потрібно робити. З кожним погладжуванням волосся Келен подовжувалися. Річард продовжував черпати силу з острівця спокою у себе всередині, і її волосся росло і росло. Коли воно досягло попередньої довжини, Річард зупинився.

Келен поторгала волосся і здивовано подивилася на нього.

— Річард, як ти це зробив?

— У мене ж дар, пам'ятаєш?

Келен посміхнулася йому тією особливою посмішкою, яка призначалася лише йому одному, і провела рукою по його щоці.

— Прости, Річард, але твоя борода мені зовсім не подобається. Мені більше подобалося, як було раніше.

— Правда? — Річард підняв брову. — Ну, раз ми повернули колишній вигляд тобі, то цілком можемо виконати це і зі мною.

Річард провів рукою по щоках, знову закликавши силу з оазису спокою.

— Річард! — Здивовано ахнула Келен. — Вона зникла! Твоя борода зникла! Ти прибрав її! Як ти це зробив?

— Я володію обома сторонами магії. Вона здивовано моргнула.

— Магією Збитку? Річард, це все насправді, чи мені сниться?

І тут він поцілував її довгим ніжним поцілунком.

— По мені, так все цілком насправді, — задихнувшись, прошепотів він.

— Річард, мені страшно. Ти у сестер. Я ніколи не зможу бути з тобою. Я не зможу піти за тобою, якщо тебе заберуть…

— Я зовсім не у сестер, а в Ейдіндрілі.

— В Ейдіндріле?! Річард кивнув:

— Я вирвався з Палацу пророків. Мені допомогла сестра Верна. А потім я відправився в Д'хару.

Річард розповів про все, що з ним сталося, починаючи з того моменту, як вони розлучилися. А вона розповіла, що довелося пережити їй. Річард насилу міг повірити її словам.

— Я так пишаюся тобою! — Вигукнув він. — Ти справжня Мати-сповідниця!

Найбільша Мати-сповідниця всіх часів!

— Вернись в коридор перед Залом Ради і ти побачиш там величезні портрети сповідниць, які були набагато більш великими, ніж я зможу коли-небудь стати.

— Ось у цьому, любов моя, я сильно сумніваюся. Він знову припав до її уст гарячим пристрасним поцілунком. Келен радісно відповіла, ніби нічого іншого й не хотіла від життя, окрім як перебувати в його обіймах і цілувати його. Річард цілував їй щоки, ніжні раковинки вух, довгу шию. Келен тихенько стогнала.

— Річард, цей шрам, мітка, залишена Ралом Даркеном, він і правда зник?

Він розстебнув сорочку. Келен погладила йому груди.

— І справді зник…

Вона ласкаво поцілувала те місце, де колись був шрам. Руки її ковзали по його тілу, за руками слідували губи. Добравшись до соска, вона ніжно лизнула його.

— Це нечесно, — судорожно дихаючи, промовив Річард. — Я повинен цілувати тебе так само, як ти цілуєш мене.

Не зводячи з нього очей, Келен початку розстібати блузку.

— Вимагач нещасний!

Вона почала стягати з нього одяг, а його губи ковзали по її ніжній шкірі, і з кожним поцілунком дихання її все частішало.

— Келен, — видихнув він, насилу відірвавшись від неї. — А раптом добрі духи на нас дивляться?

Перекинувши його на спину, Келен міцно поцілувала його.

— Якщо вони дійсно добрі, то відвернуться.

Від аромату її шкіри у нього крутилася голова, її готовність змусила застогнати від бажання. Оточувала їх ніжне мерехтіння пульсувало в такт диханню, ще більше розпалюючи їх пристрасть.

Річард перекотився поверх Келен і подивився в широко розкриті смарагдові очі.

— Я люблю тебе, Келен Амнелл. Зараз і завжди.

— І я люблю тебе, мій Річард.

Їх губи злилися. Келен обняла Річарда за шию і обвила довгими стрункими ногами його стегна.

І в порожнечі між двох світів, в м'якому мерехтінні світла, вони злилися воєдино.

Келен увійшла в готель і зупинилася біля входу в обідній зал, залишаючись в тіні коридору. Її все ще переповнювали щастя, тепло, приголомшлива радість і блаженство. Всі присутні озирнулися на звук її кроків.

Зедд схопився на ноги.

— Кален! Клянусь духами, дівчинко, де ти ходила всю ніч?! Ось-ось розвидниться, а ти пішла ще на заході! Ми всю ніч обшукували місто в тривозі! Куди ти пішла?

Келен повернулась і показала рукою:

— Он туди, в маленький садок.

— Не було тебе там! — Гаркнув Зедд, рвонувшись до неї через всю кімнату.

Вона мрійливо посміхнулася.

— Ну, спочатку я пішла туди, а потім покинула це місце. Я зустрілася з Річардом. Зедд, він втік від сестер. Він у Ейдіндрілі.

Зедд завмер.

— Келен, я розумію, ти багато чого пережила за останній час. Але тобі просто привиділося те, що ти хотіла.

— Ні, Зедд. Я почала благати до добрих духів. Вона прийшла і віднесла мене до Річарда. І я була з ним десь між світами.

— Келен, цього просто не…

Келен вийшла на світло. Зедд витріщив очі.

— Що… Що сталося з твоїм волоссям? — Прошепотів чарівник — Воно знову довге. Келен широко посміхнулася.

— Річард все поправив. У нього теж є дар, ти ж знаєш. — Вона простягла ейдж, що висів у неї на шиї. — Він віддав мені ось це Сказав, що йому він більше не