Проклята - Наталка Смеречинська

Влад і я  з шоком глянули на неї. В мене від подиву навіть рот відкрився. Ні, не, тому що вона поставила ультиматум ворожці(подружка могла і не таке утнути), а від того, що вона вперше у в чомусь погодилась з Костею і визнала то публічно.  

Вона сказала що хлопець мав рацію?

Господи, тримайте небеса, бо вони зараз заваляться під вагою неймовірного подвигу з боку Аліси.    

Але ворожка не поділяла нашого захвату. Її губи зневажливо скривилися і вона сказала:

- Чи не забагато ти на себе береш, проклята? Я б на твоєму місці не грубіянила, а навпаки, в ніжки поклонилася та допомоги попросила. Якщо не за себе, то хоча б за нього...

Жінка перевела погляд в сторону Влада і її очі блиснули, як у хижої пташки. 

- Не довго йому залишилося. 

Тихо, наче сама собі пробурмотіла вона, але ми всі добре розчули. 

- Допоможіть! - голос Аліси затремтів. Вона враз втратила всю свою зухвалість, вартувало лишень згадати про небезпеку, що чатувала на брата. Але втримати себе в  руках вона зуміла і  рішуче дивилася в обличчя ворожки - Допоможіть брату і я не те що поклонюся, на коліна перед вами стану.

- На коліна перед образами треба ставати, але де ж вашому поколінню про те відомо. - похитала головою жінка, продовжуючи з усмішкою дивитися на мою подружку -  У вас є ваша еволюція та наука.. Ні в Бога, ні в чорта не вірите, а як припече, то:  "Микитівна допоможи! Микитівна врятуй!".

Здавалося, що  Микитівна знущається з Аліси й отримує від цього нічим не приховане задоволення. І це мені геть не подобалося. Я вже збиралася втрутитися, кола стара знову звернула свою увагу на мене:

- То що, спадкоємиця, йдеш? Кличу втретє і востаннє... Більше пропонувати не буду. 

Ультиматум мені не сподобався, але  я рушила до неї, вирішивши, що затягувати ці дивні ігри не варто. Нехай каже, що хотіла і ми полишимо цей "гостинний" дім, а разом з ним і село, де нас не дуже привітно зустріли. 

 Микитівна трохи посунула своє масивне тіло разом зі стільцем люб'язно звільняючи для мене  більше простір і пропонуючи сісти біля неї. Але то були лишні клопоти. Я  удала, що не помітила таку "щедру"  пропозицію і підхопивши стілець сіла навпроти жінки, відгородившись від неї столом.

- Ось яка ти, значить - задумливо промовила ворожка, навіть не удаючи, що не помітила мого маневру -  Гарна ж у Вівчарів виросла спадкоємиця. І не соромно мати справу з ними?

Стара хитнула головою в сторону Влада та Аліси, що так і стояли, напружено вдивляючись в непривітну господиню. Я лишень мазнула поглядом по друзях і пересмикнула плечима. Не бачу сенсу обговорювати наші відносини з незнайомою тіткою, що виказує занадто велику обізнаність в наших справах, але відповідати потрібно було. 

- Вони мої друзі і я хочу їм допомогти - ця фраза далась мені дуже легко, бо була щирою правдою.

- А ви? - я повернула ворожці не менш прискіпливий погляд. Точно такий самий, яким вона до цього нагородила  Влада та Алісу - Ви можете нам допомогти? І що вам відомо про мою родину?

Микитівна розсунула губи в задоволеній посмішці від чого її вуса стали ще більш виразними на лискучому обличчі. 

- Оооо, можеш навіть не сумніватися, дорогенька ! Я зумію тобі допомогти!

Занадто пізно я помітила, щось зловтішне, що промайнуло в очах ворожки й навіть не встигла зреагувати, коли стара з неймовірною швидкістю для такого важкого тіла, перегнулася через стіл і вхопила мене за руку. 

На секунду мені здалося, що очі старої побіліли, а моє зап'ястя огортає не людська долоня, а справжній вогняний кайданок, пропалюючи руку до кісточок. А потім в груди неначе хто зненацька вдарив і мене вибило з власного тіла в абсолютну темноту.