Танок з драконами - Джордж Мартін

Строкатий Князь прикінчив вино, перевернув кухоль і поставив між ними.

— Отже, дозвольте переконатися, чи я все правильно почув. Відомий брехун і порушник присяги бажає укласти з нами угоду і платить обіцянками-цяцянками. Але за які послуги? Ось що цікаво. Чи мають мої «Вітрогони» розбити юнкайців і знищити Жовте Місто? Перемогти дотракійський халазар у відкритому полі? Супроводити вас додому до батька? Чи ви вдовольнитеся мокрою і хтивою царицею Даянерис, яку ми маємо привезти вам до ліжка? Кажіть уже, ясновельможний Жабику. Годі казок — вас тут ніхто не поцілує. Навіщо вам знадобилися ми з хлопцями?

— Ви потрібні мені, щоб викрасти дракона.

Кагго Трупоріз коротко гигикнув. Мальована Меріс скривила вуста у щось на кшталт посмішки. Дензо Да-Хан присвиснув.

Строкатий Князь відкинувся на спинку стільця і мовив незворушно:

— За драконів, княжичу, подвійної плати буде малувато. Дракони — товар коштовний, за них і останню шкуру віддаси. Той, хто платить самими обіцянками, хай хоч має совість пообіцяти як слід.

— Якщо ви хочете потрійну…

— Ні, — обірвав його Строкатий Князь. — Якщо я чогось і хочу, то це Пентос.

Відроджений грифон

Першими він надіслав лучників.

Тисячу їх у полку очолював Чорний Балак. Замолоду Джон Конінгтон поділяв презирство більшості лицарів до стрільців з лука, але у вигнанні помудрішав. Лук становив не меншу небезпеку для ворога, ніж меч — звісно, у свій спосіб — тому перед довгою мандрівкою він наполіг, щоб Галайда Гаррі Стрікланд поділив Балаків підрозділ на десять сотень і посадовив їх на різні кораблі.

Шість із тих кораблів утрималися разом і висадили свої сотні на берегах півострова Пізьма. Ше чотири десь швендяли, але, на запевнення волантинців, мали скоро з’явитися. Утім, Гриф вважав, що так само вони могли загубитися або вже висадитися деінде. Отже, полкові лишилося шість сотень лучників. Та для справи вистачило і двох.

— Вони спробують вислати круків, — мовив він до Чорного Балака. — Пильнуй маестерську башту. Отут.

Він тицьнув у мапу, змальовану просто на землі посеред табору.

— Збивай кожного птаха, що вилетить з замку.

— Зробимо, — відповів літньоостров’янин.

Третина Балакових стрільців уживала арбалети, ще третина — східні луки подвійного вигину, клеєні з рогу та жил. Кращими за них були довгі тисові, шановані лучниками вестероської крові, а найкращими — величезні луки з дерева-золотосерця. Такий скарб мав лише сам Балак і півсотні його літньоостров’ян. Тільки лук драконової кістки міг змагатися з золотосерцем у далеких пострілах. Та хай яку зброю вони мали, усі Балакові стрільці були гостроокі, гартовані, досвідчені, показали себе у сотні битв, наскоків та сутичок. І при Грифоновому Сідалі теж не зганьбилися.

Замок виростав просто з берегів півострова Пізьма на високому стрімчаку темно-червоного каменю, з трьох боків оточеного пінними водами затоки Човнозгуби. Єдиний шлях до замку стерегла в’їзна вежа; за нею лежав довгий голий гребінь, який Конінгтони кликали «грифоновим горлом». Просуватися горлом — то мала бути справа кривава, бо гребінь лишав нападників вразливими до списів, каміння та стріл захисників з двох круглих башт обабіч головної брами замку. А якби нападники і досягли тієї брами, їм на голови линула б гаряча олія. Гриф чекав втратити у приступі сотню людей, коли не більше.

Вони втратили чотирьох.

Захисники замку дозволили лісовій гущавині розповзтися полем за в’їзною вежею. Франклин Буйцвіт вправно скористався чагарником для прихованого пересування і підвів свій загін на сім чи вісім сажнів до брами, де і вискочив з-під дерев з тараном, нашвидкуруч змайстрованим у таборі. Гуркіт дерева по дереву прикликав на стіни двох вояків, які впали від стріл лучників Чорного Балака, не встигши і очей від сну продерти. Ворота виявилися зачиненими, але не засунутими, і піддалися під другим ударом. Відтак наступальний загін пана Франклина встиг подолати вже половину горла, перш ніж бойовий ріг засурмив тривогу в головному замку.

Перший крук злетів у повітря одночасно з тим, як над муром злетіли гаки на мотузках, а другий — за якусь мить. Жоден птах не пролетів і півсотні сажнів, збитий з неба влучною стрілою. Один з замкових стражників випорожнив цебро олії на перших нападників, які досягли брами, але що не мав часу її скип’ятити, то завдав більшої шкоди самим цебром, ніж його вмістом. Невдовзі мечі вже брязкотіли у десятку місць над головним муром; вояки «Золотої Дружини» лізли у щілини між зубцями і бігли бойовими ходами, гукаючи «Грифон! Грифон» — старовинний бойовий клич дому Конінгтон — чим геть збивали захисників з пантелику.

Справа скінчилася за кілька хвилин. Гриф в’їхав «грифоновим горлом» на білому лицарському огирі поруч із Галайдою Гаррі Стрікландом. Наближаючись до замку, він побачив, як з маестерської башти вилітає третій крук, плескаючи крилами, і як йому негайно дарує нове пір’я сам Чорний Балак.

— Жодних більше листів, коли ласка, — наказав він панові Франклину Буйцвіту в дворищі.

Наступним з маестерської башти вилетів сам маестер, плескаючи рукавами ряси і нагадуючи тим ще одного птаха.

На тім спротив і скінчився. Стражники замкової залоги, що вижили, склали зброю. І отак зненацька Грифонове Сідало знову стало його власним, а Джон Конінгтон — знову князем у своєму дідицтві.

— Пане Франклине, — звернувся він, — обшукайте кам’янець та кухню, приженіть усіх, кого знайдете. Ви, Мало, зробіть те саме у маестерській башті та зброярні. Пане Бренделе, вам доручаю стайню, септ і курені варти. Усіх виведіть у дворище. І благаю нікого не вбивати, якщо вони самі не наражатимуться. Ми хочемо перетягти штормовий край на свій бік; безглуздою різаниною цього не зробиш. Неодмінно подивіться під вівтарем Матері — там є приховані сходи, що ведуть до таємної ляди. Ще один хід веде від північно-західної башти просто до моря. Не дайте нікому втекти.

— Не втечуть, пане князю, — запевнив його Франклин Буйцвіт.

Конінгтон подивився, як усі розбігаються виконувати накази, тоді махнув Півмаестрові.

— Хальдоне! Ти забирай собі крукарню. Сього ж вечора я маю вислати листи.

— Сподіваймося, нам ще лишилися круки.

Навіть Галайда Гаррі не залишився байдужим до швидкості та спритності першої перемоги.

— Гадки не мав, що буде так легко, — мовив отаман-полковник, увійшовши з князем Джоном до великої трапезної та роздивляючись різьблений і визолочений Грифонів Престол, з якого правили у своїх володіннях п’ятдесят поколінь Конінгтонів.

— Буде важче. Наразі ми застукали їх зненацька. Вічно так не триватиме, навіть якщо Чорний Балак постріляє усіх круків у державі.

Стрікланд