Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник
Мораль ґрунтувалася не на страху перед неіснуючим богом, не на умовних схемах, а на принципі великої Єдності Життя. Кожна людина — частка неосяжного людства, її історія починається не тоді, коли вона вперше пригортається до грудей матері, щоб напитися животворного молока, а у Вічності, її походження сягає в глибину мільйоноліть, коли серед космічної безодні формувалися сонця і планети… Людина — це Людство, ось яка була основа майбутньої моралі. Діючи на благо всіх, ти дієш і для себе, діючи проти всіх— ти дієш проти себе. Всесвіт існує на принципі еволюції, розвитку, прогресу, він вміщує в себе всіх, отже, прогрес відбувається ради всіх. А хто діє з позицій егоїзму, той протиставляє себе всій еволюції, всьому безмежному Всесвіту… Ще й досі пам’ятаю приклад, який наводила мені мама в дитинстві. Рибка, що пливе за течією ріки разом із своїм косяком, використовує кілька сил — свою, всього косяка і ріки. А та, що пливе супроти течії, мусить перебороти рух своїх товаришів і могутній плин ріки. Рух рибок ототожнювався з поступом людства, а течія ріки — з еволюцією. І не знаю, як для вас, а для мене тоді такий приклад був дуже яскравим…
Або ще один цікавий спогад. Ми ще й досі говоримо про подолання Природи, про підкорення Природи, про загнуздання Природи. В майбутньому цього не було. Треба згадати, що ми самі Діти Природи, отже, не змагатися з нею необхідно, а допомагати їй. Вивчити її еволюційні імпульси і шукати з допомогою Розуму найкоротші стежки чи дороги серед багатьох ЇЇ спіралей. Треба дружити з Природою, бо раб ніколи не замінить друга…
— Ой, як це правильно, — вигукнув Сум. — У нас на Землі тепер не гаразд з таким питанням. Робимо греблю на річці, а губимо рибу або луки, висушуємо болота — і порушуємо віковічний режим вод, винищуємо ліси, птахів, комах, не вивчивши, яку роль вони грають в економії природи. Адже все взаємозв’язане, і треба дуже обережно вирішувати будь-яку проблему.
— В майбутньому це розумів кожен школяр, — сказала Таня. — Переоцінено було також прагнення в Космос. Ні, я не хочу сказати, що припинилися польоти до далеких зірок. Але космічність майбутньої людини була не в загальній технізації, не в оточенні кожного максимальною кількістю машин і пристроїв, а, навпаки, в космічності мислення, в космічності етично-моральних поглядів. Не техніка майбутньої Людини була космічною, а сама Людина з її прагненням до єдності, до віддачі. Далекі нащадки серйозніше, ніж ми, ставилися до проблеми внутрішнього світу індивідуума. Вони вважали це найголовнішим і найважчим: боротьба з самим собою, боротьба між нижчим бажанням і вищою волею. Пам’ятаю ще одну формулу: бажання — інерція, воля — творчий імпульс. Отже, еволюційною, прогресивною вважалася воля, спрямована для блага всіх. Звичайно, не треба переплутувати поняття, адже можна назвати бажанням якийсь чудовий благородний вольовий імпульс. Я маю на увазі бажання, як прагнення до егоїстичної насолоди.
Люди майбутнього ніколи не зневажали нижчого, не принижували недосконале. Бо, принижуючи когось, людина принижує себе. Люди не плекали в собі незадоволення, заздрощів, злоби, ненависті. Не задовольняючись чим-небудь, вони прагнули змінити його, зробити кращим. Отже, будь-який недолік оточення ставав причиною творчого імпульсу, а не причиною роздратування. Вічне прагнення до Прекрасного — єдиний девіз тих нащадків.
Але й поняття Краси дуже змінилося. Не естетські уподобання, не блиск форми, а глибинний суттєвий зміст. Краса Людини визначалася чистотою душі, серця. А втім, не зовнішні ознаки, не слова, а саме життя показувало справжню цінність, істинну красу кожного…
Ті дні, коли я перебувала на Землі, були для мене суцільним святом. Власне, таким було життя всіх або майже всіх. Не було буднів і свят. Життя, праця — це було безперервне торжество пізнання, любові, творчості.
Таня замовкла, втомлено прикривши долонею очі. Маня заворушилася на її колінах, занепокоєно сказала:
— Мамусю, чого ж ти? Далі, що далі?
— Справді, Таню, що ж далі, дуже цікаво? Згадайте, згадайте, — підхопив Сум.
— Далі є кілька туманних картин. Я вирішила заглянути в найвіддаленіші часи людства.
— Ще три етапи, — задоволено сказала Надя, поблискуючи окулярами. — Я занотувала. Ще десять тисяч років наперед… мільйон і мільярд…
— Я не пам’ятаю хронології, — заявила Таня. — Я не гадала, що так далеко. Але деякі уявлення про ті часи збереглися. Тільки, мабуть, вони будуть неточними, бо перейшли через трансформування мого сучасного розуму.
— Нічого, нічого, — заохотив Гримайло. — Згадайте що-небудь.
— Гаразд. Дозвольте зосередитись…
Розповідь друга— Нас було кілька чоловік. Я не пам’ятаю, ким була я. Мої супутники — прекрасні, могутні люди. Ми — в гігантському кораблі серед простору.
Навколо — туманності. Хаотична матерія. Завдання — створити новий світ. Це був науковий експеримент Земних Академій. Я згадую, які завдання стояли перед нами. Перевірка космогонічних гіпотез про розвиток матерії, про утворення планетних систем, походження обертання і багато-багато іншого, тепер не зрозумілого мені.
В нашому розпорядженні були туманності, тобто речовина, і необмежений резервуар енергії — навколишній простір. Пам’ятаю, що тоді ми вже вільно використовували Праенергію, тобто потенційну енергію Вакууму, Світового Поля, Єдиної Субстанції Буття.
Керівник експерименту, великий вчений Яснозір зібрав пас перед початком роботи. Був короткий обмін думками. Згадую лише одне, що основною рушійною силою творення була психічна енергія, енергія думки.
Нащадки знали, що думка матеріальна, що це потужна енергія, споріднена з усіма іншими радіаціями, починаючи від радіо
