Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник
— Пробачте, — схвильовано перебив Таню Сум, приклавши сухеньку руку до грудей, — пробачте, що втручаюся в таку цікаву розповідь. Але ваші слова дають змогу ствердити… що на інших планетах розумні істоти є?
— Є, — радісно підхопила Таня. — Безумовно, є. Для мене, точніше для тієї дівчинки Яри, якою я себе відчувала, взагалі це не було проблемою. Це був просто загальновідомий факт. Адже я жила тисячу років наперед.
— І ви бачили тих істот, знали, на яких планетах що є? — недовірливо запитав Шум.
— Дещо запам’ятала, — сказала Таня. — Але дозвольте, я все підряд. Спочатку історію розвитку Космічної Ери на Землі. Я саме це вивчала дівчинкою і запам’ятала чіткіше. Слухайте ж.
Після перших знаменитих польотів навколо Землі, Місяця людство здійснило мандрівки до Венери і Марса. Це не було так просто. Та епоха примусила переосмислити цілий ряд усталених поглядів на світ, на еволюцію, на роль розумних істот у Космосі і, навіть, на взаємозв’язки різнопланетних цивілізацій. Я твердо знаю, що на Венері існувала дуже висока культура.
Вона була старіша від земної. Саме з жителями цієї планети були зв’язані всі спогади про зоряних пришельців у далекому минулому. Отже, ваші гіпотези і видіння Заграви дуже справедливі. Далі. На Марсі життя існувало в стані своєрідної сплячки. Але супутники Фобос і Деймос були штучні.
Зачекайте, я згадую, яке було їх справжнє значення. Колись, мільйони років тому, па Марсі була висока цивілізація. Потім вона почала згасати. Чому? Розгадка була проста. Будь-яка обмежена система має певний енергетичний рівень, певний запас енергії для розвитку. І як не дивно, але саме від цього рівня залежить висота розвитку життя, цивілізації…
— Дозвольте, Таню, — злорадно-ніжно заявив Шум, — це вже щось антиеволюційне. Виходить, що всюди, на будь-якій планеті, життя дійде до певного рівня, і баста?!
— Ні, не виходить, — спокійно відповіла Таня. — Ви просто не дослухали. Так, сила, енергія планети не вічна. Вона колись витратиться. Еволюційний імпульс згасне. Але там, де є Розум людини, де Еволюція прийшла до високого рівня, розвиток не припиниться. Він може лише зупинитися на деякий час. Саме так було на Марсі. На двох гігантських супутниках марсіани зосередили найкращі свої досягнення. Там було зібрано машини, мистецькі утвори, гігантські архіви Знання, зразки фауни і флори, їхні кібернетично-біологічні програми, які можна було б відновити в будь-якому світі.
Кращі марсіанські вчені готувалися до величного дня, коли було вирішено знову дати еволюційний імпульс планеті, щоб на ній почалося бурхливе життя на більш високій основі, ніж раніше. В цьому їм допомагала Наука Землі, Венери, Юпітера…
— Як, і Юпітера? — здивувався Сум. — Ви не переплутали?
— Ні, — усміхнулася Таня. — Я добре знаю. Школярі через тисячу років не дивувалися, вивчаючи дані про життя на будь-якій планеті. В майбутньому повністю восторжествували думки Ціолковського про неосяжність життя. Де є матерія — там життя. Життя — це все. Ми знали про безліч станів свідомості: від примітивної свідомості — здібності відбитку кристала — до абстрактного мислення розумних істот, від біологічної форми, побудованої земною еволюцією на основі киснево-вуглецевій, до вогняної фази високо-енергетичних істот, які були відкриті майбутньою Наукою…
Життя у високій, розумній формі було і на Венері, і на Марсі, і на Юпітері. Навіть на Сатурні, хоча і нижче, ніж на Землі. Форми на тих далеких планетах не мали нічого спільного з формами нашими. Цивілізація розвивалася там також іншими шляхами. Мистецтво, наука, техніка — все було іншим, незрозумілим, далеким від звичного розуміння. Але вчені Землі шукали і знаходили методи єднання. Адже і наш, і їх розум пізнавав одну й ту ж об’єктивну закономірність Всесвіту, одне і те Єдине Життя, яке об’єднувало собою все, на всіх планетах, хоч і в різних формах.
Мета різних цивілізацій була єдиною, спільною — якнайповніше відтворювати в свідомості Безмежність, іти Шляхом Пізнання до безперервного Синтезу.
Отакі загальні ідеї залишилися в моїй свідомості. Але подробиці я забула. Запам’ятала ще свій політ до Землі. Хвилюючі часи. Атмосфера любові і дружби. Велика, вічна радість Пізнання. Я не пам’ятаю печалі, песимізму, ненависті. Мені дуже припали до серця прості морально-етичні основи тодішнього життя.
Наприклад, дуже широко була розповсюджена анонімність дій, творчості.
— Яка анонімність, що ви?! — вигукнув розгублено Лисиця.
— Я кажу про анонімність творчості, — відповіла Таня Райдуга. — В майбутньому люди не турбувались про славу. Вони працювали, творили так, як дихали, — не думаючи про подальшу долю свого творення. їх праця залишалася для людей — і цього досить.
— Та і в нас безліч таких прикладів, якщо добре подумати, — сказав Гримайло. — Ми ходимо по асфальту, ми топчемо дороги, підіймаємось по східцях, живемо в будинках, їмо хліб чи плоди, одягаємось у хороші костюми, відпочиваємо у чудовому будинку відпочинку, а хіба задумується кожен з нас про те, хто асфальтував дорогу, хто сіяв хліб, хто шив костюм, хто мурував будинок? Ні. Ми творців не знаємо, а вони не кричать про це.
— Але ж багато ще бажання слави, виключності! — заперечила Таня.
— Так, — згодився Гримайло. — Це правда.
— А в майбутньому цього вже не було. Яке значення — хто писав пісню? Аби вона була мелодійною і прекрасною, і тоді вона ввійде в серця мільйонів, і частка душі творця стане нероздільною з слухачами. І чи варто знати, де живе художник, який він з себе і яке вбрання носить, якщо його картини змусили замислитись, полюбити природу, людей, переоцінити своє життя, вибрати шлях. Такий художник, його серце, його бачення світу стануть моїми, стануть мною. Це, власне, і буде Великим Синтезом, це і є основна мета, для якої існує мистецтво, культура, наука.
І ще я згадую важливу рису тодішнього суспільства. Широке допущення різних
