Бенкет круків - Джордж Мартін
«Жодна миша не встоїть перед септоном Джорквеном». Сем дуже повільно стиснув книжку лівою рукою. Томище був грубий і важезний, і коли Сем спробував підняти його однією рукою, том вислизнув з пальців і гримнувся на стіл. Миша, задріботівши ніжками, щезла водномить. Сем зітхнув з полегшенням. Якби довелося малу бідолаху прихлопнути, йому б кошмари потім снилися.
— А гризти книжки все одно не можна,— промовив він уголос. Може, наступного разу, як піде сюди, слід принести більше хліба з сиром.
Сем здивувався, наскільки вигоріла свічка. Квасолевий суп з грудинкою був сьогодні чи вчора? «Вчора. Напевно, вчора». На цю думку Сем аж позіхнув. Джон, певно, дивується, що з ним могло статися, але мейстер Еймон, без сумніву, все зрозуміє. Поки не осліп, мейстер сам любив книжки не менше за Семвела Тарлі. Він чудово розумів, як іноді просто провалюєшся в текст, так наче кожна сторінка — то лаз в інший світ.
Зіп'явшись на ноги, Сем скривився: затерплі литки аж голочками поколювало. Стілець був страшенно твердий і муляв стегна, коли Сем горбився над книжками. «Треба не забути принести подушку». Було б навіть краще, якби він тут, унизу, міг і спати — у тій комірці, на яку натрапив позаду чотирьох скринь, повних нескріплених аркушів, що повипадали з книжок, але Семові не хотілося так надовго лишати мейстра Еймона самого. Останнім часом він ослабнув і потребував допомоги, особливо з круками. Звісно, в Еймона був Клайдас, але ж Сем молодший і ліпше дає раду з птахами.
Тримаючи стос книжок і сувоїв під лівою пахвою, а свічку в правій руці, Сем рушив тунелями, які братчики називали хробачими ходами. Слабеньке світло вже осявало круті кам'яні сходи, що вели на поверхню, тож Сем здогадався: нагорі вже день. Залишив свічку в стінній ніші, а сам подерся сходами. Вже на п'ятій сходинці він засапався. На десятій зупинився, щоб перекласти книжки під праву пахву.
Випірнувши, він опинився під небом барви свинцевого білила. «Сніжитиме»,— подумав Сем, примружившись. Така перспектива його не втішила. Він пригадав ту ніч на Кулаці Перших Людей, коли водночас зі снігом прийшли блідавці. «Не будь таким боягузом»,— подумав він.— Навколо побратими, вже поминаючи Станіса Баратеона з усіма його лицарями. Довкруж вивищувалися фортеці й вежі Чорного замку, та навіть вони в порівнянні з крижаною неозорістю Стіни здавалися карликовими. На тій кризі, на чверті її висоти, мурашилася ціла маленька армія: там уже дерлися нагору нові маршові сходи назустріч залишкам старих. Відлунювало від криги дзижчання пилок і стукіт молотків. Джон звелів будівничим працювати тут день і ніч. Сем чув, як за вечерею дехто з них скаржився, заявляючи, що лорд Мормонт ніколи їх і наполовину так не завантажував. Але без тих сходів на саму гору Стіни не дістатися, окрім як за допомогою ланцюгового коловорота. І хай як Сем ненавидів сходи, коловорот він ненавидів ще більше. У клітці він завжди заплющував очі, переконаний, що ланцюг от-от обірветься. Щоразу як залізна клітка шкрябала по кризі, в нього серце робило перебій.
«Ще двісті років тому тут були дракони,— зловив себе на думці Сем, спостерігаючи, як повільно спускається клітка.— От вони б легко вилетіли на вершечок Стіни». Королева Алісанна завітала в Чорний замок на своєму драконі, а її чоловік, король Джейгейрис, прилетів за нею на своєму. Може, від Срібнокрилки зосталося яйце? Чи Станіс відшукав яйце на Драконстоні? «Навіть якщо в нього і є яйце, як він сподівається його висидіти?» Бейлор Благословенний на свої яйця молився, а інші Таргарієни намагалися оживити їх чарами. Але все це обернулося на трагіфарс.
— Семвеле,— покликав похмурий голос,— я саме йшов по тебе. Тебе чекають у лорда-командувача.
Семові на ніс приземлилася сніжинка.
— Джон хоче мене бачити?
— Щодо цього точно сказати не можу,— мовив Стражденний Ед Толет.— От я й половини з того, що бачив у житті, насправді бачити не хотів, зате не бачив і половини з того, що хотів би побачити. Але ти все одно краще йди. Лорд Сноу воліє побалакати з тобою, щойно закінчить з Крастеровою жінкою.
— Жиллі.
— Саме так. Якби моя мамка була схожа на неї, я б її цицьки й досі з рота не випускав. Але в моєї була борода.
— Як у всіх кіз,— гукнув Пип: вони з Греном саме випірнули з-за рогу з довгими луками в руках і сагайдаками стріл за спиною.— Де ти був, Смертовбивце? Вчора на вечері нам тебе бракувало. Цілий печений бичок так і лишився неторканий.
— Не називай мене Смертовбивцею,— мовив Сем, ігноруючи жарт про бичка: Пип є Пип.— Я читав. Там була миша...
— Не згадуй про мишей при Грені. Він до смерті боїться мишей.
— Не боюся,— обурено озвався Грен.
— З'їсти мишу ти б точно побоявся.
— Та я б мишей з'їв більше за тебе.
Стражденний Ед зітхнув.
— Як я був малий, мишей ми їли тільки на свято. Я був найменший, тож мені завжди діставався хвостик. А на хвостику ніякого м'яса.
— Де твій лук, Семе? — запитав Грен. Сер Алісер колись дав йому прізвисько Тур, і день у день Грен міцнів і ріс, виправдовуючи своє прізвисько. На Стіну він потрапив рослявим, але дубуватим, товстим і в шиї, і в поясі, рум'яним і незграбним. І хоча шия в нього й досі червоніла, коли Пип учергове підбивав його на якусь дурницю, години вправляння з мечем і щитом допомогли його череву спласнути, рукам — загартуватися, а грудям — поширшати. Грен був і дужий, і волохатий, як справжній тур.— Ульмер чекав на тебе біля мішеней.
— Ульмер,— знітився Сем. Чи не першим, що зробив Джон Сноу на посаді лорда-командувача, було запровадження щоденних стрілецьких навчань для всього гарнізону, навіть для стюардів і кухарів. Варта забагато уваги приділяла мечам і замало лукам, сказав він, це пережиток тих часів, коли серед братів кожен десятий був лицарем, тоді як зараз — хіба кожен сотий. Сем бачив сенс у такому розпорядженні, але стрільбу з лука він ненавидів майже так само, як сходи. В рукавицях він узагалі нікуди не міг поцілити, а без рукавиць на пальцях одразу натирав пухирі. Луки небезпечні. Он Шовк собі
