Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Гаразд, — озвалася вона.

Вікно стояло відчинене, і, визирнувши крізь нього, подвижниця окинула поглядом дзеркальну гладінь, що поступово темнішала. Решійське море — не таке мілке, як Чистозеро, але здебільшого досить тепле, поцятковане тропічними острівцями й де-не-де — чудовиськами-великопанцирниками.

— Три й сім десятих дюйма, — крикнув Ашір.

Вона не стала записувати цей вимір.

— Дві цілих вісім десятих дюйма.

Ґеранід пустила повз вуха й цю цифру, але приготувала крейду, щоб записати — і то якомога тихше — результат наступного вимірювання.

— Дві й три десятих дю… Ти диви!

— Що сталося? — гукнула вона.

— Він перестав змінюватися в розмірах. Гадаю, було записано останній із показників?

Подвижниця нахмурилася й пішла назад у їхню невеличку вітальню. Справа від входу, на низенькому столику, примостилася Ашірова плита. Кімнату було обставлено на решійський манір: жодних стільців, лише подушки, усі меблі — не високі, а приземкуваті й довгасті.

Вона підійшла до коминка. Одна з двох вогнекузьок звивалася довкола поліна, варіюючи за формою та довжиною, неначе в такт із палахкотінням полум’я. Проте інша набула стабільнішого вигляду. Її довжина залишалася постійною, і тільки обриси ледь-ледь видозмінювались.

Чомусь здавалося, неначе її замкнуло. Танцюючи над багаттям, вогнекузька чимось скидалася на маленького чоловічка. Ґеранід простягнула руку й стерла запис. Спрен одразу ж замерехтів і почав хаотично трансформуватися, подібно до іншого.

— Ти поглянь! — повторив Ашір. — Неначе звідкись знає, що з нього зняли мірку. Скидається на те, що сама лише визначеність параметрів якимось чином затримує його. Ану запиши число.

— Яке число?

— Будь-яке, — відказав той. — Аби лише ним можна було позначити розмір вогнекузьки.

Вона так і зробила. Жодних наслідків.

— Значить, їх треба саме міряти, — сказав подвижник, легенько постукуючи ложкою по краю миски. — Імітація нічого не дасть.

— А от мене цікавить похибка інструмента, — мовила Ґеранід. — Якщо скористатися менш точним пристроєм, чи означатиме це, що у спрена залишиться певний запас гнучкості? А може, існує якийсь поріг — та міра точності, за якою він виявляється застопореним? — жінка приголомшено опустилася на долівку. — Я повинна провести додаткові дослідження. Перевірити, чи підтверджується це й у випадку з яскравістю, а тоді зіставити отримані результати з виведеною мною загальною формулою залежності між яскравістю вогнекузьки й багаття, навколо якого вона танцює.

Ашір скривився:

— Мені це, люба, звучить аж надто схоже на математику.

— Так і є.

— У такому разі я приготую тобі перекуску, щоби подвиги твого обчислювального генія не творилися на голодний шлунок, — він усміхнувся та чмокнув її в чоло. — Ти тільки-но відкрила дещо неймовірне, — додав він уже тихіше. — Я ще не вповні усвідомив його значення, та воно цілком може перевернути всі наші уявлення про спренів. А цілком можливо, що й про фабріали.

І собі всміхнувшись, вона знову взялася за свої рівняння. І цього разу не мала нічого проти, коли той завів розмову про інгредієнти, розробляючи новий рецепт якихось цукристих солодощів, що, як він запевняв, неодмінно їй сподобаються.

I-9

Смерть носить біле

Сет-син-сина-Валлано, Заблудлий із Шиновару, крутнувся між двох охоронців, і їхні очі вигоріли. Обоє тихо осіли додолу.

Трьома швидкими ударами Сколкозбройця він перетяв завіси й засувку величезних дверей. Тоді глибоко вдихнув, усотуючи Буресвітло з наповненого самоцвітами капшука, що висів у нього на поясі. Засяявши від поновленої енергії, він вгамселив у двері підсиленою Світлом ногою.

Більше не втримувані завісами в одвірках, ті залетіли в кімнату, грюкнули об підлогу та юзом пішли по камінню. Простора бенкетна зала позаду них була повна людей, тріскотливих камінів і дзенькоту таць. Громаддя дверей нарешті здолало гальмівний шлях, і в кімнаті запала тиша.

«Мені шкода», — подумав він, а тоді кинувся всередину, щоб розпочати бійню.

Здійнявся хаос: ґвалт, вереск і паніка. Сет застрибнув на ближній стіл та закрутився дзиґою, стинаючи кожного, хто опинявся поруч. Проте, чинячи так, він уважно дослухався до криків конаючих. Не пропускав повз вуха їхніх зойків. Не залишався глухим до волання скалічених. Звертав увагу на всіх і кожного.

І ненавидів себе.

Він просувався вперед, перестрибуючи зі столу на стіл, і вимахував Сколкозбройцем — бог палаючого Буресвітла та смерті.

— Ратники! — кричав світлоокий, який забився в куток. — Де мої ратники!?

Широкий у поясі та плечах, він мав русяву бороду лопатою й масивного носа. Ганаванар, король Джа Кеведу. Ніякий не Сколкозбройний, хоча й ходили чутки, ніби він потай став власником Сколкозбройця.

Представники обох статей кидалися врозтіч від Сета, перечіпляючись одне об одного. А той приземлявся в їхню гущу, і його білий одяг брижився. Він перетяв чоловіка, котрий витягував меча, але розчикрижив і трьох жінок, які всього лише рятувалися втечею. Очі вбитих спалахували, а тіла валилися додолу.

Сет простяг руку назад і зарядив стола, з якого щойно зістрибнув, а тоді силою Простого викиду — того, що регулює, де «низ» — притягнув його до дальньої стіни. Великий дерев’яний стіл завалився набік і врізався в натовп, спричиняючи ще більше лементу й болю.

Шин відчув, що плаче. Отримані ним інструкції були прості. Вбивай. Вбивай, як ніколи раніше. Зроби так, щоби невинні з криками падали тобі до ніг, і нехай світлоокі ридають. І при цьому одягнися в біле, щоб усі бачили, хто ти такий. Сет не протестував. Бо знав своє місце. Адже він був Заблудлим.

І чинив, як веліли господарі.

Трійко світлооких зібралися з духом напасти на нього, і він, салютуючи, здійняв Сколкозбройця. Ті видали бойовий клич і кинулися вперед. Але Сет мовчав. Легенько змахнувши зап’ястям, він відсік лезо меча в першого з них. Щойно Клинок зметнувся в повітря, як шин ступив між решти двох, і його Сколкозброєць із посвистом перетяв їхні шиї. Очі нападників зсохлися, і вони дружно рухнули долі. А першого він дістав іззаду: ввігнав своє Оружжя йому в спину — так, що гостряк аж прозирнув із грудей.

Чоловік повалився додолу — з дірою в сорочці, проте з неушкодженою шкірою. Щойно він ударився об підлогу, як поруч із дзенькотом упало відтяте лезо його меча.

Інша група насувалася на Сета збоку. Той сконцентрував Буресвітло в долоні та з