Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
I-8
Ґеранід
— Я розмірковую над тим, щоб змінити своє Покликання, — долинув ззаду голос Ашіра.
Ґеранід неуважно кивнула, не перериваючи роботи над рівняннями. У маленькій кам’яній кімнатці різко пахло приправами. Ашір укотре ставив новий експеримент. Для цього йому знадобились особливий сорт порошку карі та якийсь рідкісний шинський плід, що його він карамелізував. Ну, чи щось на зразок того. Вона чула, як той шкварчить на його новій фабріаловій плиті.
— Мені остогидло куховарити, — вів далі Ашір. У нього був приємний м’який голос. За це вона його й кохала. Почасти через те, що він любив потеревенити, а коли вже поруч конче має бути той, хто плескатиме язиком, доки ти намагаєшся думати, то краще б йому мати голос м’який і приємний.
— Я більше не відчуваю колишньої пристрасті до цієї справи, — продовжував він. — А крім того, яке пуття від кухаря в Царстві духу?
— Вісникам теж треба їсти, — недбало зауважила вона, прокресливши на грифельній дощечці риску та заходившись нашкрябувати під нею черговий рядок цифр.
— Справді? — із сумнівом перепитав Ашір. — Бо я й досі цього не певен. Так, звісно, я читав філософські спекуляції на цю тему, проте вони, як на мене, не тримаються купи. Тіло вимагає їжі в Царстві матерії, але ж дух існує в зовсім іншому стані.
— Угу, в ідеальному, — відказала вона. — Тож ти, напевно, міг би створювати ідеальну їжу.
— Хм… І що ж у цьому буде цікавого? Жодних тобі експериментів…
— Я прожила б і без них, — зауважила Ґеранід, нахиляючись ближче, щоб оглянути коминок, де довкола охоплених полум’ям полін танцювали дві вогнекузьки. — Надто якби це означало, що мені не доведеться більше куштувати чогось на подобу того зеленого супу, який ти приготував минулого місяця.
— А-а… — тужливо протягнув Ашір. — Тоді вийшов справжній шедевр. Рідкісна гидота — і то зварена лише з цілком апетитних інгредієнтів, — він, здавалося, сприймав це як особистий тріумф. — А от цікаво: чи їдять у Царстві пізнання? Чи існує там їжа, що сприймає себе як сутність? Треба буде почитати й довідатися, чи їв хто-небудь із тих, хто побував у Гадесмарі.
Ґеранід відповіла фирканням, яке можна було тлумачити так і сяк, а тоді дістала кронциркуль і нахилилася ще ближче до багаття в каміні, щоб виміряти спренів вогню. Вона нахмурилася й ще щось записала.
— На ось, серденько, — мовив Ашір, підійшовши та припавши на коліна поруч неї. І простягнув невеличку мисочку. — Скуштуй. Гадаю, тобі сподобається.
Та окинула поглядом її вміст — дрібно покришені шматочки хліба, политі червоним соусом. Чоловіча їжа. Та оскільки вони обоє були подвижниками, це не мало великого значення.
Знадвору долітав плескіт хвиль, що лагідно накочувалися на скелі. Вони перебували на крихітному решійському острівці. Формально їх послали сюди для задоволення релігійних потреб усіх відвідувачів воринського віровизнання. Дехто з мандрівників і справді заглядав до них із цією метою — час від часу траплялися навіть решійці. Та насправді це давало змогу усамітнитися, зосередившись на дослідженнях. Для Ґеранід — у сфері спренології. А для Ашіра — хімії. Щоправда, у її кулінарній підгалузі, оскільки це давало змогу харчуватися результатами експериментів.
Огрядний чоловік привітно всміхався. У нього були поголена голова й акуратно підрівняна сива борода прямокутної форми. Попри анахоретство, обоє дотримувалися вимог, накладених саном. Історію прожитого у вірі життя не завершують абияк написаною розв’язкою.
— Хоча б не зелене, — зауважила вона, беручи тарілку. — Це добрий знак.
— Хм, — почав Ашір, нахиляючись і поправляючи окуляри, щоб проглянути її записи. — Те, як карамелізувався цей шинський овоч, просто приголомшує, що й казати. Як добре, що Ґом приніс його мені. Треба буде, щоби ти пробіглась моїми нотатками. Здається, я не помилився в підрахунках, але всяке могло трапитись.
Він не був настільки ж сильний в арифметиці, як у теоретизуванні. На щастя, Ґеранід виявилася його прямою протилежністю.
Вона взяла ложку й спробувала їжу. Її захищену руку не покривав рукав — ще одна з переваг подвижницького чину. Страва виявилась досить смачною.
— Ашіре, а сам ти це куштував?
— Ні, — відказав той, усе ще продивляючись рядки цифр. — Адже це ти в нас сміливиця, люба.
Жінка фиркнула:
— Просто жах.
— Воно й видно: ти щойно відправила до рота ще один великий кусень.
— Угу, але тобі аж ніяк не сподобається. Ані шматочка фруктів. А що це ти додав, рибу?
— Жменьку сушеної дрібноти, яку впіймав сьогодні вранці. Я й досі не знаю, що воно за вид. Але на смак нічого, — він трішки помовчав, а тоді звів очі на коминок і спренів. — Ґеранід, що це таке?
— Гадаю, прорив, — тихо відказала та.
— Але ж цифри… — не зрозумів той, постукуючи по грифельній дошці. — Ти казала, що вони непередбачувані, і такими вони й залишилися.
— Так, — погодилася вона і, примруживши очі, глянула на вогнекузьок. — Але тепер я навчилася прогнозувати їхню непередбачуваність.
Подвижник перевів очі на жінку, спантеличено нахмурившись.
— Ашіре, спрени стають іншими, щойно я виміряю їх, — пояснила Ґеранід. — Допоки вимірів не знято, вони танцюють, варіюючи за габаритами, яскравістю та формою. Але варто лише мені записати отриманий результат, як вони вмить застигають у своєму поточному стані. І відтоді, наскільки я можу висновувати, перманентно його зберігають.
— І що це означає? — запитав той.
— Сподіваюся, ти зможеш мені пояснити. Я надала тобі цифри. А уява — твоя парафія, любий.
Він почухав бороду, випростався і взяв миску та ложку й для себе. Свою порцію Ашір посипав цукатами. Ґеранід була майже впевнена, що той став подвижником через свою любов до солодкого.
— А що трапиться, якщо ці виміри стерти? — запитав він.
— Спрени знову почнуть змінюватись, — відказала вона. — За довжиною, формою та яскравістю.
Той скуштував свого місива.
— Вийди в іншу кімнату.
— Навіщо?
— Роби, що кажуть. І грифельну дощечку прихопи.
Ґеранід зітхнула й, захрустівши суглобами, підвелася. Невже вона ставала аж настільки стара? Світло зірок, але ж вони вже провели на цьому острові чимало часу. Жінка перебралася в сусідню світличку, де стояло їхнє ліжко.
— І що тепер? — гукнула вона.
— Я мірятиму спренів твоїм
