Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє! - Олена Гриб

Сокіл жадав навчання, проте Мела ігнорувала підопічних із завидною завзятістю. Вона замкнулась у своїй кімнаті, розклала книги і шаруділа записами мало не до світанку. Я не наважилася нагадати їй про обіцяну розмову – це могло почекати.

Барр не з'являвся понад пів року. Смішно думати, що він прилетить найближчими днями.

Смішно думати, що він взагалі прилетить!

Після обіду Брен припинив шурхотіти під вікнами чаклунки і звернув увагу на мою абсолютно немагічну персону. Перестрів у темному кутку, блиснув золотою монетою… Зробив непристойну пропозицію.

Попросив дістати крихту срібного пилу! Зовсім трохи – він не збирався замахуватися на складні заклинання. І дивився такими жалібними очима, що хотілося його прибити – щоб не мучився ідеалами і не ліз зі шкіри, намагаючись щось довести.

Втім, про його вміння я нічого не знала, тому нащо лихословити? Раптом він провалив іспит випадково? Всяке буває.

Оскільки ми обидва розуміли, що в цій ситуації «дістати» означало «поцупити», я мала повне моральне право виплеснути свою злість на світ – у вигляді нотації, зрозуміло. Сокіл засоромився, опустив очі й бочком забрався геть, забувши в мене золотий. Я майже повірила в педагогічну силу настанов і серйозно задумалася, чи не зайнятися вихованням на професійній основі. Добре, що вчасно помітила Ласку. Та виповзла на сонце – як і вчора, вдягнена в дві стрічки і намисто.

Нудьга тривала до сутінків, і розвіяти її не зуміла ні молодиця з сусідньої хати, що спробувала залишити Ілону без волосся, ні власник пивниці, який звинуватив Медора в крадіжці курки (ну так, на вечерю була куряча юшка, але я трохи подумала й повірила практиканту), ні староста села, що попередив: якщо хтось із нас поткнеться на цвинтар, то там і залишиться. Той факт, що некромантія – застаріла наука, його не хвилював.

А коли стемніло, стало веселіше.