Техану - Урсула К. Ле Гуїн
А може, правду казала тітонька Слань? Коли з'їсти осердя горіха, залишається порожня шкаралупа.
"Годі про це!" — подумки сказала собі Тенар. І щоб розвіяти чорні думи, а ще тому, що смачне вино трохи розв'язало їй язика, промовила:
— А знаєш, про що я подумала... Згадала, як Оґіон учив мене, а я не хотіла вчитися далі, а потім пішла від нього і знайшла Кременя, вийшла за нього заміж... Так-от, я тоді весь час думала, навіть у день весілля, що Гед, звісно, дуже розсердиться, коли про це дізнається! — Вона засміялася.
— А я таки розсердився, — відповів Гед.
Тенар змовчала.
— Я був розчарований, — пояснив Гед.
— Розсерджений, — поправила Тенар.
— Нехай і розсерджений, — погодився Гед.
Він знову по вінця наповнив її склянку.
— Тоді я сам володів силою і вмів розпізнати її в інших, — сказав Гед. — А ти... ти аж сяяла там, під землею, у тому жахливому Лабіринті, у пітьмі...
— Ну гаразд, тоді скажи: що було мені робити зі своєю силою, з усіма тими магічними знаннями, які Оґіон намагався втовкмачити в мою голову?
— Застосовувати їх.
— Як?
— Так, як застосовують мистецтво Високої Магії.
— Хто застосовує?
— Чарівники, маги, — відповів Гед.
— Отже, магія — це лише вміння, своєрідний хист, вправність чаклунів?
— А що ж іще?
— Але хіба це все?
Гед замислився, час від часу позираючи на неї.
— Коли Оґіон ось тут, біля вогнища, навчав мене Істинної Мови, — вела вона далі, — то я вимовляла оті прадавні слова так само легко і твердо, як і він сам. Так, наче я згадувала мову, якою розмовляла змалечку. Зате вся ота писана премудрість — старовинні руни, великі закляття і правила — здавалася мені мертвою і зовсім чужою. Я часом думала: все це схоже на те, якби мене вбрали у лицарський обладунок, дали меч і спис, шолом з пір'ям і все таке... Адже у всьому цьому я б виглядала геть по-дурному, хіба ні? Ну навіщо мені, скажімо, меч? Хіба я дала б собі з ним раду? В тому обладунку я б навіть ходити не змогла — все одно була б жінкою, залишилась би самою собою. — Вона відсьорбнула вина. — Так що я всі ці чарівні обладунки з себе скинула і перевдягнулася у звичне для себе вбрання.
— А що сказав Оґіон, коли ти вирішила покинути його?
— А що він міг сказати?
Гед знову похмуро усміхнувся, але не сказав ні слова.
За якийсь час Тенар озвалася знову:
— Я стала його ученицею тільки тому, що мене привів ти. Після тебе він більше учнів не брав, а дівчину і взагалі не прийняв би ніколи. Це ти його попросив. Зате він мене любив. І поважав. І я його теж любила і шанувала. Але він не міг дати мені того, чого я хотіла, а я не вміла взяти в нього те, що він мав мені дати. Він це розумів. Але знаєш, Геде, адже він зовсім іншими очима дивився на Терру. Він побачив її напередодні своєї смерті. Ви з тітонькою Сланню кажете, що могутні чарівники одразу впізнають один одного. Не знаю, що Оґіон побачив у Терру, але мені він сказав: "Навчи її всього, що знаєш сама". А ще він сказав...
Тенар змовкла, але Гед терпляче чекав, що вона скаже далі.
— Він сказав: "Її будуть боятися". І повторив: "Навчи її всього! Але не на Роуку". Не знаю, що він мав на увазі. Та й звідки мені знати? Якби я тоді залишилася з ним, то, можливо, змогла б чогось її навчити. Я сподівалася, що коли ти повернешся, то знатимеш, чого її треба навчити, що їй належить знати, моїй бідній скаліченій крихітці.
— Я цього не знаю, — тихо промовив Гед. — Я побачив... У цій дитині я побачив тільки те, що їй заподіяли страшне зло. Зло. — Він залпом допив вино. — На жаль, мені нічого їй дати.
У двері хтось тихенько постукав. Гед схопився на ноги, безпорадно шукаючи, куди сховатися.
Тенер підійшла до дверей і, щойно прочинивши їх, одразу відчула знайомий запах тітоньки Слані.
— У селі чужинці, — промовисто витріщаючись, зашепотіла стара. — Але начебто добрі люди. Подейкують, що вони з того великого корабля, який учора прибув із Хавнору. А ще кажуть, що вони шукають Архімага.
— Він не хоче нікого бачити, — кволо заперечила Тенар. Вона й гадки не мала, що робити.
— Авжеж, мабуть, таки й справді не хоче! — сказала відьма. А тоді запитала: — А де ж він сам?
— Тут, — відповів Яструб, підходячи до дверей.
Тітонька Слань тільки поглянула на нього, але нічого не сказала.
— А вони знають, де я? — спитав він.
— Якщо й знають, то не від мене, — відповіла відьма.
— Якщо вони прийдуть сюди, — сказала Тенар, — ти, зрештою, може ж прогнати їх геть — як Архімаг Земномор'я!..
Ні Гед, ні тітонька Слань не звернули на її слова жодної уваги.
— Ну, до моєї халупи вони точно не навідаються, — сказала відьма. — Якщо хочеш, ходи зі мною.
І Гед, не роздумуючи, мовчки рушив за нею, мимохідь поглянувши на Тенар.
— А мені що їм казати? — розгублено спитала вона.
— Нічого, люба, — відповіла Слань.
* * *
Колючка й Терру повернулися з болота, вполювавши сімох добрячих жаб, тож Тенар заходилася готувати "мисливцям" на вечерю жаб'ячі лапки. Вона вже майже закінчила білувати здобич, коли надворі почулися голоси, і, визирнувши крізь прочинені двері, вона побачила, що на порозі стоять незнайомі чоловіки у капелюхах і гаптованих золотою заполоччю шатах.
— Пані Ґоя? — почувся чийсь чемний голос.
— Заходьте! — запросила вона.
Вони ввійшли до хати. Їх було п'ятеро, але здавалося — вдвічі більше: в тісній кімнатці всі вони виглядали високими і кремезними. Гості збентежено озиралися навколо, і Тенар
