Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Тільки зараз це все виглядає якимось сірим і похмурим, і я не про серпанок, який мені недавно ввижалася перед очима. Його я хвилин п'ять тому перестала бачити.

Просто раніше тут завжди було багато людей, які снували туди-сюди, шуміли, лицарі на плацу тренувалися, і звідти постійно доносився брязкіт зброї, кури бігали і плуталися під ногами, собаки на псарні... А зараз тиша… Крім двох стражників, які зупинили нас, нікого.

Кіан спішується, допомагає злізти мені і, через брак конюха, кидає віжки стражникові-боягузу, наказуючи нагодувати і ретельно доглянути за конем. Кмітливого вирішує за краще залишити на його робочому місці, і попереджає, що скоро приїде віз, і його треба буде пропустити. А ми входимо в донжон.

Ну, як входимо… Входить Кіан, я вишу на ньому мало не мертвим вантажем, підтримувана за талію, і закинувши руку йому на плечі. Зате хоч в вертикальному положенні.

Тут картина не краща. Починаючи з покритих павутиною стельових балок і стін, брудних вікон, сміття на підлозі і сходах, що ведуть наверх.

Пригнічено оглядаюся навколо, не впізнаючи власний дім.

─ Світла Бригіта, спаси нас! ─ чується з боку кухні.

Ми з цікавістю спостерігаємо, як кухарка, вийшовши в зал і побачивши нас, осіняє себе символом богині Брії.

─ Ніяк привид до нас завітав ?! Забирайся геть, відьмо! Вирушай до Маннана в темну безодню! ─ плює вона в мою сторону і тікає на кухню.

Рука на моїй талії злегка здригається і стискає мене мертвою хваткою, та так, що мені вдихнути стає важко.