Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Стеніславе. Я часто помічав у твоєму погляді невисловлене прохання: чому б мені не спровадити Михайла до пекла, де чорти його вже зачекалися. Зізнаюсь, що часом мене долала така спокуса. І не стану виправдовуватися обов’язком лікаря перед пацієнтом, бо я збирався умертвити Михайла після закінчення тієї бездарної війни зі Свереґом — Рада вважала цей момент найвдалішим для обрання твого батька імператором. Та коли князь Всевлад загинув, ми ухвалили прямо протилежне рішення: Михайло мусить жити так довго, як це взагалі можливо, і останні три роки я раз по раз буквально витягав його з могили. Але до нескінченності так тривати не могло. Зрештою його орґанізм не витримав, і він помер тихо, без мук, так і не прокинувшись після чергового нападу. Звичайно, було б бажано затягти його агонію ще на кілька років. Утім, так чи інакше, свого ми досягли.

— Тобто, — збагнув Стен, — ви чекали, щоб я подорослішав?

— І не тільки цього, — сказав Стоїчков. — Тепер Чеслав добрав смаку верховної влади і ладен на все, аби втримати її. Якраз до цього ми прагнули.

— За нашою інформацією, — підхопив Дражен Івашко, — Чеслав має намір відразу після батькового поховання проголосити себе імператором, спираючись на підтримку прихильних до нього князів та значної частини населення Східного Немету й Північного Помор’я. За останні чотирнадцять років тамтешні мешканці звикли, що Чеслав править ними, і його самовільне коронування сприймуть за цілком природну річ. Він же, в свою чергу, не дуже сподівається захопити владу в усьому Західному Краї й цілком задовольниться центрально-східними та північними теренами Імперії.

— Фактично, — продовжила Зарена Шубич, — Чеслав планує те ж саме, що й ми — поділ Імперії на кілька королівств. Він ладен укласти мирову угоду з найвпливовішими князями заходу, півдня та південного сходу і, в обмін на їхню підтримку, надати їм усю повноту влади в реґіонах. Проте нас, Конорів, це не влаштовує. Розділ Імперії слід ретельно підготувати і провести з таким розрахунком, щоб на чолі новоутворених королівств стали чоловіки з нашого роду. Тому ти, Стеніславе, виступиш проти Чеславових зазіхань і очолиш боротьбу за єдність держави. А коли скинеш узурпатора і врятуєш від розпаду Імперію, князі будуть змушені проголосити тебе новим імператором. Вони просто не матимуть іншого вибору.

Стен так і завмер з роззявленим ротом.

Вражений Флавіан пробурмотів:

— Оце так-так! — Він похитав головою. — А я ще вважав себе спритним інтриґаном. Куди мені до вас!..

Розділ 7
Викриття

Маріка поверталася додому в чудовому настрої. Вже давно минули часи, коли після Алісиних обіймів вона почувалася ніяково, тепер ніщо не затьмарювало її спогадів про ці чарівні й захопливі хвилини. Єдино Маріка шкодувала, що вони так рідко бувають удвох… Та це нічого. Скоро все зміниться.

Маріка твердо вирішила нікуди не їхати з Мишковича. Навіть якщо Стен викине з голови дурну думку про Златовар і збереться до Лютиці виборювати королівський титул, вона однаково залишиться вдома і, за братової відсутності, зможе частіше відвідувати батька та Алісу. А думка про майбутнє з’ясування стосунків зі Стеном нітрохи не лякала її, лише розпалювала азарт. Маріка вже звикла, що брат зазвичай поступається їй у суперечках і вже наперед смакувала свою чергову перемогу — тим більше приємну, що наразі йшлося не про якісь там дитячі витребеньки, а про дуже серйозні й важливі речі.

Вийшовши з порталу, Маріка негайно деактивувала його й запалила в кабінеті маґічний світильник, бо було ще досить темно. Потім повернулася до стіни й поправила ґобелен, щоб він висів так, як завжди. Тепер їй залишалося сходити до ґардеробної, зняти і сховати тамтешній одяг разом з ляльковою головою, що заміняла її в ліжку, натомість лягти самій і, може, трохи подрімати, поки покоївка прийде її будити.

Маріка рушила була до дверей, аж раптом вони самі розчинилися, і на порозі з’явився Стен. Круглими від подиву очима він витріщився на сестру, а вона, впустивши з переляку сумочку, розкрила рота в беззвучному скрику.

— Ти?.. — через силу витиснув з себе брат. — Заради Отця! Що в тебе за вбрання?

Маріка приречено зітхнула.

„От і все,“ — сумовито подумала вона. — „Погралися й годі…“

Тим часом Стен підійшов до неї ближче і з ніг до голови зміряв її прискіпливим поглядом.

— Паскудство! — виніс він остаточний вердикт.

— Тобі справді не подобається? — запитала Маріка, відчайдушно намагаючись зберегти гарну міну при поганій грі.

— Це ж непристой… — Тут Стен осікся. — Але стривай! Як ти тут опинилася? Я вже цілу годину чекаю в твоїй спальні, і ти не могла… — Він знову замовк і втупився поглядом у ґобелен. — Хай йому чорт! Невже?..

Стен відсунув сестру вбік, підступив до ґобелена, відхилив його й торкнувся долонею до зовнішнього контуру. Маріка похнюпилася. Останній шанс ще якось викрутитися, не розкриваючи таємниці порталу, було втрачено. Вона сама його згаяла, розгубившись.

„А бодай мене покорчило!“ — подумки вилаялася Маріка. — „Треба було влаштувати істерику, відволікти його увагу. А тепер… Усе, гаплик!“

Брат, хоч і чекав на неї в спальні, не відчув, як портал працював, бо спеціально не прислуховувався. Також він жодним маґічним чином не міг визначити, коли востаннє ним користувалися, оскільки не мав до нього доступу. А Маріка вміла переконливо брехати і, напевно, змогла б придушити в самому зародку братові підозри щодо порталу — якби не одна неприємна обставина. Під час переходу камені в арочній частині відчутно нагрівалися й охолонути ще не встигли.

— Отакої! — Стен прибрав руку з каменів, повернувся до Маріки, взяв її за підборіддя й пильно подивився їй в очі. — Хто налаштував на тебе портал?

— Ніхто. Я… я сама…

— Сама? — недовірливо перепитав брат. — Як це?

— Не знаю. Правда не знаю. Можливо, коли