П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

генерал. Він краще за мене розбирається у військовій справі. Це важливо! — Річард підняв палець, підкреслюючи свої слова. — Безумовно слідуйте моїм наказам. І Райбах теж нехай їм слідує. Народ Андера зробив свій вибір. І я не хочу, щоб хоч один з моїх солдатів ворухнув пальцем на їх захист. Не бажаю, щоб хоч один з моїх воїнів пролив кров за цих людей! Ясно? Ні один!

Капітан зблід і відступив на півкроку.

— Жодної. Краплі. Нашої. Крові, — мало не по складах вимовив Річард.

— Слухаю, Магістр! Я в точності передам генералу ваші слова.

— Мій наказ. — Річард скочив у сідло. — І я не жартую. Ви всі — відмінні хлопці, капітан Мейферт. І я хочу, щоб в один прекрасний день ви повернулися до ваших родин. А не загинули ні за гріш.

Капітан відсалютував, притиснувши кулак до серця.

— Ми теж на це щиро сподіваємося. Магістр Рал! — Річард відсалютував у відповідь і поскакав геть з табору. Він їхав виконувати свій останній обов'язок.

68

Сонечко, я вдома, — крикнув Далтон в бік спальні. До цього він надіслав наверх пляшку вина і улюблену страву Терези — кролика в червоному винному соусі. Майстер Драммонд був дуже щасливий, що, виконавши цю незвичну вимогу, мав шанс зберегти роботу.

По всій кімнаті горіли ароматичні свічки, фіранки опущені, прислуга вся відіслана.

Господар з господинею хочуть побути удвох. Тереза зустріла його в дверях спальні з келихом вина в руці. На губах її сяяла усмішка.

— Ах, милий, я так рада, що тобі вдалося сьогодні прийти додому раніше! Я весь день цього чекала!

— Я теж, — обдарував він дружину самою чарівною своєю усмішкою.

Вона лукаво глянула на Далтона:

— Я так прагну довести тобі, як сильно тебе люблю… як вдячна за те, що ти з таким розумінням поставився до мого обов'язку перед Сувереном!

Далтон стягнув шовкове плаття з її плечей, цілуючи ніжну шкіру. Коли він почав цілувати їй шию, Тереза засміялася і слабо спробувала зменшити його завзяття.

— Далтон, не хочеш трохи вина? — Притулилася вона до його щоки.

— Я хочу тебе, — пристрасно прогарчав він. — Минуло так багато часу!

— Так, Далтон, я теж страшенно за тобою скучила.

— Ну так доведи, — Промовив він. Потім знову взявся її цілувати, і Тереза знову засміялася.

— Господи, та що це на тебе найшло, Далтон? — Простогнала вона. — Що б це не було, мені подобається!

— Тесс, завтра у мене теж вільний день. Я хочу любити тебе всю ніч і весь завтрашній день.

Продовжуючи пестити її, Далтон потихеньку підштовхував дружину до величезної ліжка з металевими стійками, схожими на колони перед Комітетом Культурної Згоди. До ліжка, що належало міністру культури, як і все решта в цих розкішних покоях.

Колись подібна розкіш доставила б йому величезне задоволення. Задоволення від того, що йому вдалося зробити і яких висот він досяг.

— Далтон, будь ласка, не засмучуйся, але завтра вдень мене чекає Бертран.

Знизавши плечима, Далтон ніжно поклав її в постіль.

— Ну, у нас залишається ніч і ранок, вірно?

— Звичайно, милий, — засяяла вона. — Ніч і ранок. Ах, Далтон, як я рада, що ти розумієш, наскільки Суверен потребує мене!

— Ну звичайно ж, любов моя. Може, тобі це здасться дивним, але я знаходжу це… збуджуючим.

— Правда? — Вона м'ясоїдно посміхнулась. — Мені подобається. Що тебе це збуджує, я хотіла сказати.

Розстебнувши їй сукню, Далтон припав губами до оголених грудей. Тереза дивилася на нього сяючими очима. Далтон підняв голову, щоб перевести подих.

— Знати, що сам Суверен обрав мою дружину, мою прекрасну Терезу, та ще за прямою вказівкою Творця, — це найбільша честь, якої тільки може удостоїтися справжній андерський чоловік, справжній громадянин своєї країни.

— Далтон, — вимовила Тереза, задихаючись від його поцілунків і ласк, — я ніколи тебе таким не бачила! — Вона притиснула його міцніше. — Мені подобається. Дуже подобається! Іди до мене, я покажу тобі, як сильно мені це подобається!

Перш ніж виконати обіцяне, вона трохи відсторонилася.

— Далтон, Бертран теж задоволений. Він сказав, що йому сподобалася твоя поведінка. І що він теж знаходить це збудливим.

— Всі ми потребуємо того, щоб наш Суверен вів нас в світле майбутнє і ніс нам слово Творця. Я радий, що ти можеш допомогти нашому Суверенові справлятися з негараздами цьому житті.

Вона вже ледь міркувала.

— Так, Далтон, так і є. Правда. Це так… так… Ну, не знаю… Так чудесно мати настільки високе призначення.

— Чому б тобі не розповісти мені про це, сонечко, поки ми займаємося любов'ю? Мені б хотілося почути все в подробицях.

— Ах, Далтон, як це чудово!

Після бурхливої ночі з Тесс Далтон дав собі пару днів відпочинку. Те, що між ними сталося, він раніше вважав би чимось приголомшливим. Раніше це послужило б джерелом радості.

Однак після настільки незабутнього досвіду йому було потрібно на кілька днів позбавити себе товариства Тесс, щоб опинитися в стані підвищеної збудливості і здійснити те що належало здійснити.

Коридор, де знаходилися його покої і кабінети, був порожній. Бертран знаходився в протилежному крилі з Тесс, знімав напругу. Далтон потурбувався, щоб його візит точно співпав за часом з візитом Терези до Бертрана. Думки про це допоможуть йому зосередитися на майбутньому.

Бертран з Хільдемарою подбали, щоб якомога рідше зустрічатися один з одним. І те, що їх покої розташовувалися в протилежних крилах