Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
І справи зрушили з мертвої точки.
Часу катастрофічно не вистачало (розвідка клялася, що са-оріотці от-от почнуть висадку десанту на Південному Узбережжі), зате грошей було дохріна, тому всі роботи велися одночасно. Глобальних цілей було дві: щит і уловлювач. Нічим подібним (тим більше, в таких масштабах) маги ніколи раніше не займалися, якщо не вважати спробою легендарний амулет з того самого єдинорогового рога (на жаль, схем артефакту в архівах не збереглося). Зазвичай закляття переслідували набагато більш масштабні проекти, ніж полювання на окремі шкідливі молекули в літрах повітря, яке вдихає людина.
Я засадив частину підлеглих за пошук прикладів впливу білої магії на прості речовини, а з чорною почав експериментувати сам. В кінці кінців, управляючі прокляття теж лежать поза структурою грубої матерії, але їх вплив на процеси безсумнівний. Я возився з модельними реагентами, пробуючи, як впливає на них те чи інше прокляття, і здавав результати на аналізи, а інша група робила те ж саме з використанням білої магії. Кожні три дні ми зустрічалися і обмінювалися досвідом.
Поступово ми намацали обриси двох-трьох класів заклять, від яких смертоносному аерозолеві ставало помітно гірше, їх-то і слід було розвинути до невеликого амулета. З перспективних варіантів перший орієнтувався на різницю в масі молекул повітря і частинок отрути (його було вирішено використовувати як щит), а другий — на присутність в отруті особливих, «напружених» зв’язків (цей пішов на поглинач). Звичайно, універсального захисту від всього-всього-всього так не зробиш, але, по-перше, са-оріотцям про це знати не обов’язково, а по-друге, небезпечні винятки можна було нейтралізувати додатково. Готові амулети повинні були бути готовими для повсякденного носіння, інакше виникало питання завчасного виявлення присутності отрути.
Дні летіли стрімко і непомітно, робота кипіла, і думки про Чудесників і бібліотеки геть випарувалися з моєї голови. Хто б сумнівався! Всі емоції бліднуть і помирають перед насолодою від плідної творчої праці, якщо у тебе, звичайно, вистачає на неї ума і терпіння. Це тобі не вульгарна магічна дуель, в якій (принаймні, теоретично) можна помахати хвостом і розійтися миром. Алхімік кидає виклик Непізнаному, Непередбаченому і Неможливому, а ці пани не схильні до поблажок. Формули речовини і балансу енергій плавали у мене перед очима, вгадувалися на підлозі і стінах, навіть в горнятку з чаєм. Ідеї розмножувалися в голові, випускаючи назовні сонми химерних виродків, безумних по суті і без всякого змісту. Розум полював на реальність, пожираючи плоть фактів і оголюючи кості закономірностей. Виказана вголос думка набувала здатності матеріалізуватися протягом двадцяти чотирьох годин. В єдиному пориві колектив з трьох десятків спеціалістів створював нове слово в магії і алхімії — амулет для найтонших маніпуляцій газовим середовищем. В принципі, за допомогою такої штуки можна було в одній банці розділити повітря на кисень і азот, навіть мембрани ставити не треба було б. Які перспективи!
Перші робочі зразки закінчили випробування наприкінці літа — їх зробили одразу п’ятдесят штук і відправили в передові частини. Всі тести були успішно пройдені, залишалося чекати результатів польових випробувань, в роботі намітилася пауза.
І тут я згадав про щоденник.
От…! Всього лиш на секунду відвернешся, і трьох місяців наче не бувало. А кровну помсту, між іншим, ніхто не відміняв. Та і власність моя залишалася без нагляду. Раптом в Фінкауні знайдеться якийсь мудрагель з чорних, здатний нейтралізувати дію Діамантової Руни?
Я негайно кинувся до керівництва лабораторії вимагати триденну відпустку і автомобіль. Але, видно, гадюка Ларкес щось таке їм про мене наговорив, тому що керпанські куратори на моє прохання відреагували дивно. (У вас проблеми? Не хочете про це поговорити?) Ні, говорити не хочу. Навіть вголос казати остерігаюся. Чисто з принципу я подзвонив в Суессон Квайферу. Нехай знає, як поводяться з інтересами фонду Роланда!
Однак, почувши мій голос, старший інспектор зовсім не здивувався.
— Здрастуй, здрастуй! Як оборона батьківщини? Міцна?
— Ще й яка!
— Ти там себе бережи. Знаю я вас, шалена ви публіка! Врахую, квартальної премії не буде — у нових господарів проси, а рекомендацію я тобі в руки видам.
Схоже, моє раптове щезнення йому вже встигли пояснити потребами армії, а зловісний замах — витівками іноземних шпигунів. Спритно.
— Мені би з Рональдом перебалакати. Батьківщина це добре, а за справами дивитися теж потрібно.
Домовилися на сьому ранку (між Суессоном і Керпаном було дві години різниці). Чвертка притягнув до телефону всю нашу компанію. Йоган довго вибачався у слухавку за свій довгий язик. Видно, це він розпатякав Ларкесові про мій метод маскування.
— Та дурниці все, — бадьоро брехав я (якби не по телефону говорили — так би його і пáльнув межи очі). — Так навіть на краще вийшло.
На той момент, як я до нього доберуся, бажання пáльнути перегорить.
— А як на предмет статті? — пожвавішав білий. — Чи потрібно мені ваше прізвище обрамляти чорною рамкою?
Тьху ти! Такими темпами і справді за небіжчика почнуть сприймати (в Краухарді, наприклад, таке може погано закінчитися).
Рон бадьоро звітував про поточний стан проекту (платив-то за його реалізацію все ще я).
— В цілому, навіть враховуючи сезонні коливання температури, ми вже зараз можемо заробляти на збагаченні міді. Йоган обіцяє розробити комплекси організмів під нікель і хром, збираємся випробувати, чи зможуть вони працювати одночасно. Патент отримано, Джеф поїхав на перемовини з потенційним купцем. Питання в тому, чи будемо ми продавати права, чи станемо компаньйонами.
— Тримай мене в курсі.
— Угу.
— А як там мій зомбі?
— Хіба він не з тобою?
Моє серце пропустило удар, але голос навіть не здригнувся (о, як я можу!).
— Я маю на увазі мотоцикл.
— А! Я зібрав, що вціліло, приїдеш — подивишся сам. Колеса вісімкою, рама вщент, а от двигун лише подряпало. Природньо, прокляття всі обсипалися.
Будь-який мешканець міста такий брухт лише б на звалище вивіз, а мене як краухардця убитий драндулет все ще хвилював.
— Повернуся — сам подивлюся, ти нічого не викидай. Закляття і нові накласти недовго.
— Звичайно! До речі, тут твої знайомі приїжджали з Арангену, типу, на поминки. З почуттям говорили, я майже всі слова зрозумів.
От гади! Жерли за мій рахунок! Пора закривати цю їдальню — будувати вежу, відвертаючий щит, і нікого не впускати без запрошення.
— Жени їх всіх до дідька! Розпустилися!!! Чорні — егоїсти і індивідуалісти, які можуть бути поминки, в кінці кінців? А особливо — Райка жени, трутня такого, Шерех йому тато.
Мого пса не вберіг, паразит, а буде робити вигляд, що так і треба!
Наступним я подзвонив Ларкесові. Старший
