Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— Для того, що поки я зайнятий, до мене ніхто не лізе. Зрозуміла?

Лаванда зрозуміла: їй випала неймовірна удача — зустріти ренегата в рядах секти. Залишалося зрозуміти, чому він досі живий, і переконати його в дружніх намірах. За той тиждень, що був у її розпорядженні, Лаванда зуміла викликати лише здивування і недовіру — Сем дивився на неї, як на собаку, який раптом сказав «няв». Потім повернувся Хаіно і знову почав псувати шпигунці диспозицію.

Посвячений увірвався в садибу під вечір, як блудний дух, голодний і змарнілий. Вслід за ним двоє непроникно спокійних змінених пронесли маленьку, але важку скриньку. Сектанти, які їздили разом з Хаіно, як не дивно, повернулися усі.

Лаванда негайно перебралася до вітальні слухати плітки. Розмови точилися навколо повернення Вчителя, але, ох, для шпигунки цінність цих слів була не те що нульовою, а від’ємною. Ну яку користь може принести той факт, що Посвячений не привітався у коридорі з пані Б.?

Після години безсенсовної балаканини слуга-змінений непомітно покликав Лаванду набік — з нею хотіли поговорити.

Хаіно встиг помитися і перевдягнутися, з його очей зник гарячковий блиск — маг цілком контролював себе.

«Значить, на одкровення розраховувати не вийде.»

— Подивися на це, Кассі!

На столі лежали сім невеликих скляних дисків з металевою інкрустацією, деякі — з бурими плямами. Лавандо швидко ковтнула: вона так і не привчила себе спокійно ставитися до виду крові.

— Знаєш, що це?

— Ні, — винувати посміхнулася біла.

— Це — ключі! Якщо їх правильно використати, вони порушать роботу одного дуже древнього артефакту. Про нього майже ніхто не знає, його частини розкидані по всьому світу і заховані в таких місцях, куди жодна людина не зможе проникнути. Совки охороняють рукотворні чудовиська, порівняно з якими всі конструкти Білого Халаку — жалюгідні підробки! Але творці його залишили для себе вузенький лаз — на артефакт можна впливати через ці ключі… Можливо, ти запитаєш, навіщо такі складнощі? Що робить цей пристрій, порівняно з яким тисячі збройних проклять — всього лиш відблиск свічки?

Лаванда старанно кліпала очима. Чудесник говорив переконано, але божественний замисел не згадував, і це змушували запідозрити його в лукавстві.

— Проклятий артефакт відкриває ворота, які з’єднують наш світ з Потойбічним! Варто порушити його роботу, і нежиті втратять можливість проникати сюди. Довгі роки ключі були заховані, але зараз, нарешті, я їх маю. Хіба це не чудово?

Ага, вимикай світло, клич Шереха.

Позбавити світ від Потойбічного! Всякий білий, почувши про таке, повинен був віддатися Чудесникам душею і тілом. Але як бути з тим, що Посвячений розповідав мертвому Дерику, вже не розраховуючи бути почутим? Не схоже було, що тоді нежиті заважали Справі Світла. І як їй приховати свої сумніви від емпата? Потрібно було знайти протиріччя, будь-якою ціною. Знайти або перестати пручатися.

— Я не розумію, Вчителю. Якщо ця річ викликає нежитів, навіщо древні взагалі її створили? Вони ж тут жили!

— Вони були вражені скверною і прагнули влади.

— Потойбічне не дає влади, лише створює проблеми. Якщо ті люди настільки добре його знали, то не могли не розуміти. Таку величезну міць не під силу створити безумцеві-самітнику. Можливо… — Лаванда намагалася упіймати за хвіст важливу думку. — ця штука робить ще щось інше?

Метр Хаіно обвів співрозмовницю тьмяним поглядом. Вперше за час їх знайомства з Лавандою пере нею стояв не чарівний, повний ентузіазму і переконаності у власній правоті борець, а щось… Саме так — щось. Біла заледве утрималася від тремтіння. Чи не істинні думки Хаіно відбилися зараз на його обличчі? Але час роздумів минув, Посвячений прийняв рішення. На щастя Лаванди, він бу усе ще переконаний у своїх силах і не бачив у ній загрози.

— Що ж такого, наприклад, вона може робити? — печально посміхнувся він. — Думаю, тобі слід більше взнати про древніх. Далеко не всі з них виділялися мудрістю.

Хто б сумнівався! Але для Чудесника думка досить революційна.

Весь залишок дня Лаванда допомагала садівнику: по-перше, це давало можливість заспокоїти нерви, а по-друге, — привчало охоронців бачити її поряд з парканом. Можливо, скоро втеча виявиться єдиним нормальним виходом. Під час чергового ходіння за сапкою виявила, що у кущах причаївся Сем.

Хлопець дивився на неї з деякою… заздрістю?

— Наступного разу він тебе уб’є, — заявив молодий Чудесник. — Не думай, ніби він не може.

— Я і не думаю, — знизала плечима Лаванда. — А ти вважаєш, що ти сам у безпеці?

— Яка різниця? — печально зітхнув коротун і пішов геть, не прощаючись.

Жахлива звичка! Першим ділом треба змусити хлопця все пояснити.

Наступного дня біла підкараулила Сема після сніданку, підкралася ззаду і вчепилася в лікоть.

— Добрий ранок, добрий ранок! — весело щебетала вона. — Хочеш, підемо погуляємо в парк?

— Ні! — Сем намарне намагався відчепити від себе набридливу жінку.

— А давай-но все-таки підемо, погуляємо в парк? — продовжувала Лаванда тим самим тоном.

Пару хвилин хлопець повідбивався, а потім як миленький пішов з нею. Твердою рукою шпигунка спрямувала кавалера до місця, яке видавалося їй більш-менш безпечний, — зарослій алеї між ставком і компостними копицями.

— Признавайся, що у тебе з Хаіно, — збуджено зашепотіла Лаванда, заштовхуючи здобич у кущі і пильно стежачи, щоби в межах, куди може сягнути жертва, не було ніякої зброї.

Сем, стиснувши кулаки так сильно, наче вже огрів білу по голові лопатою, роздратовано смикнувся:

— Я — його нащадок в якомусь там коліні, а він після Ґірейна своїх нащадків з поля зору не упускає.

Лаванда здивовано присвиснула. Це трохи не підходило образові міс Табрет, але перед цим хлопчиком вона не мала наміру прикидатися. Сем зрозумів її по-своєму:

— От-от. Він чотириста років піклувався про те, щоби в його родину входили лише найсильніші чарівники, наче племінних биків розводив. А потім народжуюся я — ніяким боком не маг. Весело?

Лаванда співчутливо похитала головою. Таке буває: звичайна дитина в родині обдарованих, обдарований — в сім’ї звичайних людей. У чорних така плутанина стається постійно і повсюди, завдаючи масу незручностей батькам; білі рідше з’являються на світ випадково, і зазвичай це не вважається проблемою (особливо, порівняно з чорними). От тільки сумнівно, щоби метр Хаіно з розумінням поставився до такого казусу в своїй родині. Шпигунці прийшла в голову несподівана думка:

— Він, взагалі, хоч питався у тебе, чи ти хочеш йому допомагати?

Сем мало не подавився реготом.

— Ти — щось з чимось! — заявив він, відсміявшись. — Якщо мова йде про Хаіно, слово «ні» звучить як дурнуватий жарт.

— Але ж ти хочеш сказати «ні»? — наполягала біла.

— Тепер — хочу, — знову посерйознішав Сем. — Тільки вже запізно.

— Ну, це ми ще подивимося! — нахабно оголосила Лаванда і пішла першою. Один: один!

Отже, в її розпорядженні був практично