Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд

Річард з супутниками піднімались по схилу, дивлячись на гори і оглядаючи дорогу перед ними, як раптом він помітив щось знайоме. Як тільки він зрозумів, що це, окремі шматочки мозаїки склалися в єдину картину, і біль розсіялася.

Келен і Кара попрямували до присілого навшпиньки Річарда. Піймавши погляд чоловіка, Келен помахала йому рукою. У напрямку на південь грюкав віз, у якому їхали Том, Фрідріх і Дженнсен. За возом тяглася хмара пилу, яка немов повисла в застиглому повітрі і її, напевно, було видно за багато миль звідси. Річард подумав, що зрадницька хмара пилу не грає великої ролі, оскільки птахи все одно їх знаходять. І все ж він був радий, що його маленький загін, нарешті, дістався до землі, де вони можуть спробувати бути трохи менш помітними.

— Знайшов що-небудь цікаве? — Запитала Келен, підійшовши і витираючи піт з чола рукавом.

— Скажи, що ти думаєш про це? — Річард підкинув кілька дрібних камінців на ділянку скелі, яку він розглядав.

— Мені здається, ти відчуваєш себе краще, — вимовила Келен.

Вона подивилася чоловікові в очі і посміхнулася особливою посмішкою, тією, якою посміхалася тільки йому. Річард не зміг втриматися і розплився у зустрічній посмішці.

Кара вирішила не звертати уваги на обмін сімейними ніжностями, наблизилася до них і теж втупилася під ноги.

— Думаю, лорд Рал занадто довго дивився на гори. Ця скеля така ж, як і всі інші, — безапеляційно заявила вона.

— Невже? — Підняв брову Річард. Він обвів рукою ділянку, яку вивчав, а потім показав на місце, де стояли Кара і Келен. — Хіба воно таке ж?

Кара уважно вивчила обидва місця.

— Скеля тут трохи світліша, ніж інші. — Охоронниця склала руки на грудях. — Ну і що?

— Кара права, Річард, — знизала плечима Келен і на хвилину задумалася, роздивляючись землю. — Камінь виглядає так само, як і решта, хіба тільки трохи жовтіша. Вона зовсім як ті скелі, повз яких ми йшли довгі дні, перш ніж стали попадатися рослини, — додала вона.

Річард упер руки в стегна і кинув погляд на ділянку скелі, яку він виявив.

— А тепер скажіть мені, що відрізняє ці скелі від тих, де ми були кілька днів тому, там де Стовпи Творіння?

Келен озирнулася на стоячу з незворушним виглядом Кару і, насупивши брови, подивилася на Річарда.

— Відрізняє? Нічого. Там мертве місце, позбавлене будь-якої рослинності.

— А тут? — Річард витягнув руку, окреслюючи місцевість, по якій вони йшли.

— Тут є життя, — сказала Кара, втрачаючи інтерес до його моралей в області флори і фауни.

Річард вказав рукою на ділянку, яка так привернула його увагу.

— А тут?

— Теж нічого не росте, — роздратовано видихнула Кара. — Навкруги є безліч місць, на яких нічого не росте. Це все ще пустеля. Трохи терпіння, лорд Рал, і скоро ми знову опинимося серед полів і лісів.

Келен нарешті повірила, що у чоловіка є причина для неспокою. Вона вже не розділяла думки Кари й усе більше хмурилася.

— Місце, де ростуть рослини, обривається занадто різко, — зробила висновок Келен, звертаючись начебто сама до себе. — Це дивно.

— Я теж так думаю, — полегшено виголосив Річард.

— А я думаю, лорду Ралу необхідно випити води, — уїдливо Кара.

Той втомлено посміхнувся.

— Іди сюди. Встань тут, — наказав він їй. — Встань поруч зі мною і подивися ще раз.

Цікавість Кари пересилила її впертість, і вона послухалася Річарда. Непокірна Морд-Сіт втупилася в землю, зосереджено вивчаючи місце, де ріс лишайник.

— Мати-Сповідниця права, — голос Кари прийняв діловий тон. — Ти думаєш, це важливо? Або яким-небудь чином небезпечне?

— Так, перше то вже точно, — сказав Річард. — Зараз для нас важливим є все незвичайне.

Він присів поруч з Келен.

— Тепер подивіться сюди.

Келен і Кара опустилися на коліна поруч з ним, вивчаючи камінь. Річарду довелося відштовхнути цікаву Бетті. Потім він вказав на пляму поцяткованого жовтими прожилками лишайника.

— Погляньте-но сюди уважніше, — сказав він. — Бачите як росте лишайник? Тільки з одного боку. Права частина округла, але інша, та, що поряд з мертвою поверхнею, немов обрізана.

— Лишайник, зростаючий на скелях, може бути самої різної форми, — глянула на нього Келен.

— Так, але подивись, як пишно росте лишайник і кущі справа цього місця. Тут же, на цій жовтизні, зовсім нічого немає. Камінь начебто чисто вимитий. Якщо ти уважніше придивишся до кущиків лишайника, які виросли тут за останню пару років, то помітиш, що їх зростання ніби щось стримує.

— Так, бачу, — повільно вимовила Келен. — Це дійсно дивно, але я поки не розумію, до чого ти хилиш.

— Зверни увагу, де лишайник росте, а де — ні.

— Ну так, на цій стороні нічого не росте, а далі росте.

— Не дивися вниз, — Річард підняв її за підборіддя. — Подивися на межу між ними і далі, подивись всю картину в цілому.

Келен, насупившись, подивилася вдалину. Раптом вона почервоніла.

— О духи… — прошепотіла вона.

Річард посміхнувся, бачачи, що Келен, нарешті, зрозуміла, про що він говорить.

— Що ви там обоє побачили? — Невдоволено запитала Кара.

Річард поклав долоню на шию Кари й повернув її голову туди, куди дивилися вони з Келен.

— Дивно… — Кара примружила очі. — Місце, де не росте лишайник, немов би відрізано лінією, як ніби хтось поставив невидиму перешкоду для нього.

— Саме, — сказав Річард, піднімаючись і обтрушуючи